Афанасій

Святий преподобномученик Афанасій Берестейський народився близько 1597 року в побожній білоруській родині Филиповичів. Приблизно в час народження святого Афанасія, у 1596 році, у місті Бересті було укладено унію між частиною Православної Церкви Південно-Західної Русі, що входила тоді до складу Польсько-Литовської держави, та Римо-Католицькою Церквою. Унія мала на меті латинізацію Святої Православної віри та руської народності. У відповідь на укладення унії Православний Собор, що відбувся також у 1596 році, ухвалив постанову: «Ми даємо обітницю віри, совісті й честі за себе і за наших нащадків, не слухати цих засуджених соборним вироком митрополита та владик, не коритися їм, не допускати їхньої влади над нами; навпаки, скільки можливо противитися їхнім визначенням, діям і розпорядженням, стояти твердо у нашій святій вірі та при істинних пастирях нашої святої Церкви, особливо при наших Патріархах (маються на увазі Східні Патріархи), не залишаючи старого календаря... і опираючись усім утискам, насильствам і новинам, якими б стали перешкоджати цілісності й свободі нашого богослужіння, що звершується за давнім звичаєм». Ці заповіти, які від імені Церкви поклали на її вірних чад представники Східного Православ’я на Берестейському соборі, стали покликанням святого Афанасія, і їхньому здійсненню було віддане все його життя.

У молоді роки він певний час викладав у домах польської шляхти, зокрема у канцлера Литовського Льва Сапіги. Розгульне життя, яке він спостерігав при дворі польського вельможі, лише зміцнило в преподобному Афанасії намір залишити мирську суєту. Він віддалився до Віленського Свято-Духівського монастиря, де у 1627 році прийняв чернечий постриг від ігумена Йосифа. Звідси преподобного Афанасія послали на послух спочатку до Кутеїнського монастиря під Оршею, а потім – до Межигірського, поблизу Києва, де він «немалий час вчився волі Божої та життя за законом». З Межигір’я преподобного Афанасія знову викликали до Вільно, де його було висвячено на сан ієромонаха, а потім призначено намісником Дубойської (Дубовської) обителі під Пінськом. Через три роки, у 1636 році, обитель опинилася у віданні єзуїтів; преподобного Афанасія було переведено на послух до Куп’ятицького монастиря. Звідси він здійснив для збору пожертв вельми важку і небезпечну подорож до Москви, що супроводжувалася видимим заступництвом і допомогою Божої Матері.

У 1640 році святого Афанасія призначили ігуменом Симеонівського монастиря в Бересті. Прибувши до Берестя на ігуменство, преподобний Афанасій насамперед розшукав старі грамоти, єпископські та королівські, якими стверджувалися права й привілеї ввіреного йому монастиря. Знайшовши в грамотах, що «унія зі старим Римом, прийнята всупереч законам Східної Церкви, проклята навіки», преподобний Афанасій почав відкрито в храмі та інших місцях повчати про це. Це справило настільки сильне враження, що в усьому воєводстві уніати почали відчувати велику тривогу.

У 1641 році святий Афанасій вирушив до Варшави на сейм, де збирався закріпити споконвічні привілеї православного братства в Бересті й відстояти повну свободу Богослужіння та обрядів за статутом Східної Церкви, але йому відмовили. Тоді преподобний Афанасій звернувся за порадою та допомогою до впливових православних духовних осіб, проте й тут не знайшов підтримки. Співаючи одного разу акафіст Божій Матері, святий Афанасій раптом виразно почув від Її образу слова: «Афанасію! Скаржся тепер на сеймі за допомогою ікони Моєї Куп’ятицької, у хресті зображеної, перед королем польським і державою, погрожуючи праведним гнівом і страшним судом Божим, який ось-ось воістину настане, якщо не схаменуться. Нехай насамперед навіки засудять прокляту унію – у цьому найгостріша потреба – і їм ще може бути добре». Виконуючи це повеління, преподобний у 1643 році, уподібнюючись до святого пророка Іллі, ревнителя про істинну віру, вирушив на сейм до Варшави, взявши із собою образки Куп’ятицької ікони Божої Матері та записане застереження про гнів Божий за переслідування Православ’я і покровительство унії, які й роздав усім найзнатнішим членам сейму, зокрема і королю. Він звернувся до короля з промовою, в якій виклав усі утиски й образи, що чинилися православним єзуїтами та уніатами. На сміливі слова подвижника відреагували з явним незадоволенням і відправили його на суд до Київського митрополита Петра Могили. У Києві преподобного було виправдано і на прохання братії Берестейського монастиря знову відновлено в ігуменській гідності.

Після повернення до Берестя преподобний Афанасій цілком віддався чернечим подвигам. Усамітнене життя іноків постійно порушувалося нападами на монастир, знущаннями, глузуваннями, перешкодами у спілкуванні зі святинею та іншими утисками, які чинили єзуїти та уніати. У листопаді 1644 року його взяли під варту, відвезли до Варшави й кинули в кайдани, у яких він перебував понад рік. У в’язниці святий Афанасій написав молитвослів’я, яке співав для втамування душевного болю: «Пошли спокій Церкві Своїй, Христе Боже! Не знаю, чи хто з нас може терпіти далі! Дай нам допомогу в печалі, щоб ми цілком віддалися вірі святій, непорочній». З тюрми преподобний Афанасій написав королю Владиславу IV три послання, одне з них — на генеральний сейм 1645 року — з проханням захистити Православну Церкву в Західній Русі. Результатом цих послань було те, що Київському митрополиту наказали забрати святого Афанасія з тюрми й відправити його в таке місце, де б він уже не міг «чинити жодних тривог». Виконуючи наказ короля, митрополит Петро Могила залишив Берестейського ігумена в Києво-Печерському монастирі. Під впливом виразно помітного прихильного ставлення православних до святого, після кончини митрополита Петра Могили, що сталася 1 січня 1647 року, преподобний Афанасій знову вступив на своє ігуменство.

Під час перебування в Києво-Печерській Лаврі святий Афанасій створив один із найвизначніших своїх творів — «Діаріуш» (щоденник). Як свідчить історія створення «Діаріуша» і сам текст цієї видатної пам’ятки суспільної думки першої половини XVII століття, святий Афанасій прагнув створити такий літературний пам’ятник, який викривав би унію, мав актуальність не лише на той час, а й у майбутньому, і в якому було б показано одну з історичних сторінок напруженої боротьби православного народу проти римо-католицької агресії.

Повернувшись до Берестя, святий Афанасій недовго відчував спокій у своїй обителі. У липні 1648 року його знову заарештували за фальшивим звинуваченням у допомозі повсталим козакам. Коли звинувачення не підтвердилося, судді запитали преподобного: «Ти проклинав унію?» «Так, — відповів святий Афанасій, — бо вона і є проклята». Цього було достатньо для тих, хто жадав крові Берестейського ігумена. Єзуїти, знаючи, що він засуджений на смерть, підіслали до нього свою людину, яка намагалася переконати святого не губити себе. Але страдник за істину відповів йому: «Нехай єзуїти знають, що як їм приємно перебувати в принадах світу цього, так мені приємно піти тепер на смерть».

У ніч на 5 вересня 1648 року гайдуки повели преподобного Афанасія в сосновий бір біля села Гершоновичі. Там вони змусили його вирити собі яму, а потім, катуючи розпеченим залізом, змушували відмовитися від слів, виголошених ігуменом проти унії та католицизму. Не втрачаючи самовладання, святий подвижник мужньо відповів катам: «Що я сказав, те сказав, і з тим помираю». Після цих слів кати наказали одному з гайдуків, що простежився, розстріляти святого Афанасія. Вражений мужністю та стійкістю святого ігумена, гайдук просив у нього прощення та пастирського благословення. Отримавши те й інше, він вистрілив, але не вбив святого. Поранений двома мушкетними кулями, преподобний Афанасій із закривавленою головою продовжував стояти, притулившись до сосни. Страшне криваве видовище під час раптової сильної грози настільки налякало гайдуків, що вони поспішили штовхнути його ще живим у яму, в якій воїн за віру Христову повернувся обличчям догори, склав руки хрестоподібно і віддав душу Господу.

Протягом восьми місяців тіло страдника за Православ’я, засипане землею, лежало в невідомості без церковного чину погребіння. 1 травня 1649 року один хлопчик вказав братії Берестейського Симеонівського монастиря місце погребіння їхнього ігумена. Земля, у якій був похований мученик, тимчасово належала єзуїтам, тому довелося діяти таємно. Іноки вночі викопали нетлінне тіло ігумена і відразу перенесли на інше місце, а вранці — у свій монастир. Через кілька днів, 8 травня 1649 року, преподобний Афанасій був із честю похований біля правого кліроса в головному храмі монастиря на честь преподобного Симеона Стовпника.