Олександр
Ошевенський ігумен
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Преподобний Олександр Ошевенський народився 17 березня 1427 року за 80 верст від Білозерська у Вишеозерській волості, за кілька місяців до кончини преподобного Кирила Білозерського († 9 червня 1427 р.), з яким був пов'язаний згодом духовними узами все життя. Олексій (мирське ім'я преподобного Олександра Ошевенського), п'ятий син заможного землероба Никифора Ошевена та його дружини Фотинії, був довгоочікуваною дитиною і народився після щирих молитов Фотинії. Сама Божа Матір разом із преподобним Кирилом Білозерським з'явилася їй і обіцяла народження сина за клопотанням преподобного Кирила.
Хоча Олексій був молодшим сином, батьки сподівалися бачити в ньому спадкоємця і свою опору в старості. У дитинстві хлопчика навчили грамоти та готували з нього підприємливого господаря. У 18 років юнака намагалися одружити.
З дозволу батьків він вирушив помолитися до Кирило-Білозерського монастиря і залишився там. Ігумен полюбив юнака за смиренність і невдовзі запропонував йому прийняти постриг. Але Олексій відмовився, вирішивши випробувати себе.
Вивчаючи Святе Письмо, він шість років прислуговував братії послушником і лише тоді прийняв чернечий постриг. На той час його батьки переселилися в село Волосово, за 30 верст від Каргополя вниз річкою Онегою. Невдовзі Никифор випросив у новгородського боярина Іоанна місце для поселення біля річки Чур'юги, яке отримало назву Ошевенської слободи.
Преподобний Олександр просив в ігумена дозволу отримати від батьків останнє благословення і прощення, щоб потім піти на усамітнене життя. Не відразу благословив ігумен молодого ченця. Він попереджав його про небезпеку пустинножительства.
Але преподобний Олександр боявся подвижницької слави, яку мав серед братії, і вдруге просив відпустити його з монастиря. Нарешті, настоятель благословив його. Зраділий зустрічі батько запропонував синові оселитися на річці Чур'юзі й обіцяв сприяти в облаштуванні пустині.
Преподобному Олександру сподобалося місце. Він спорудив хрест в основу майбутньої обителі і дав обітницю перебувати тут до кінця життя. Після того преподобний Олександр повернувся до Кирило-Білозерського монастиря і деякий час ніс послух на кліросі, у поварні та на хлібні.
Його висвятили в сан диякона. Нарешті, коли преподобний Олександр прийшов до ігумена втретє і розповів йому, як кликав його на влаштування обителі дивний голос, як присягався він перебувати на тому місці, настоятель відпустив його, благословивши іконами Божої Матері Одигітрії та святителя Миколая Чудотворця. Преподобний Олександр освятив обране місце іконами, доручив батькові наглядати за будівництвом церкви, а сам вирушив до архієпископа Новгородського Іони (1459–1470).
Архієпископ Іона висвятив його в сан пресвітера і поставив ігуменом обителі. Бояриня Анастасія та її син Юрій готові були віддати монастирю всю волость, але преподобний Олександр прийняв грамоти лише на необхідні землі. Побудований храм було освячено в ім'я святителя Миколая.
З твердістю і мужністю почав преподобний трудитися в заснованій обителі. Старець, який приїхав разом із ним із Кирило-Білозерського монастиря, не витримав важкого пустинного життя і виїхав назад. Але потроху зібралася братія.
Преподобний впровадив суворий гуртожитний статут, який вимагав повної мовчанки в храмі та на трапезі, коли читалися житія; у келії ченці не повинні були бути без діла, а під час виконання послуху творити Ісусову молитву або читати псалми. "Браття, – говорив преподобний ігумен, – нехай не лякають нас труди і скорботи пустині. Ви знаєте, що шляхом скорбот входять у Царство Небесне. Нехай живе у вас взаємна любов і смиренність.
Бог є любов, і Він любить смиренних". Багато хто навіть із мирян приходив до преподобного і користувався його повчаннями. Два племінники святого прийняли постриг у його монастирі, чим розгнівали одного з братів преподобного, Амвросія.
Преподобний Олександр лагідністю пом'якшив серце брата, але племінники охололи в ревності до подвигів і залишили обитель. Скорботи за спасіння духовних чад підірвали здоров'я преподобного. Він лежав і не міг не те що підняти руку чи голову, а навіть вимовити слово.
У такому знеможенні святий Олександр молився преподобному Кирилу, своєму покровителю. Преподобний Кирило з'явився у білих ризах і, осінивши хворого хрестом, сказав: "Не скорботь, брате! Я помолюся, і будеш здоровий. Тільки не забувай обітниці, не залишай цього місця.
Я буду допомагати тобі". Прокинувшись, преподобний відчув себе здоровим і на ранок пішов до церкви. У підкріплення братії він розповів про відвідування преподобного Кирила. 27 років преподобний трудився в заснованій ним обителі й мирно спочив 20 квітня 1479 року.
Після кончини ігумена обитель почала швидко занепадати. Але преподобний не залишив опіки про неї. Одного разу монастирському служителю Марку було видіння уві сні: обитель сповнена народу; сивий старець у святительському одязі хрестом осіняє тих, хто працює на будівництві.
Інший старець, із довгою бородою, кропить святою водою, а третій, середнього зросту, з русявим волоссям, кадить. Четвертий, молодий, стежить за ними здалеку. Третій старець, а це був преподобний Олександр Ошевенський, пояснив, що йому допомагають святитель Миколай Чудотворець і преподобний Кирило Білозерський, а юнак, що стояв віддалік, був дяком Матвієм, якого невдовзі постригли з іменем Максим і обрали в ігумени обителі, як і прорік у видінні преподобний Олександр.
Чернець Максим був поставлений ігуменом архієпископом Новгородським Сергієм (1483–1485) і відновив обитель. Він настоятелював до 1525 року. Під час побудови нового храму в ім'я святителя Миколая за вказівкою преподобного Олександра, що з'явився у видінні, було віднайдено його нетлінні мощі.
Тоді ж було написано його образ згідно з тим, яким він з'являвся ченцям, і за розповіддю старця, який його знав. Преподобний Олександр Ошевенський був середнього зросту, з сухим обличчям і запалими щоками, з невеликою і негустою бородою, з сивиною в русявому волоссі. У такому вигляді він і зображується на іконах.
Александр Ошевенский игумен: Преподобный Александр Ошевенский
Преподобный Александр Ошевенский
Преподобный Александр Ошевенский родился 17 марта 1427 года в 80 верстах от Белозерска в Вышеозерской волости, за несколько месяцев до кончины преподобного Кирилла Белозерского (+ 9 июня 1427 г.), с которым был связан в последующем духовными узами всю жизнь.
Алексей (мирское имя преподобного Александра Ошевенского), пятый сын богатого земледельца Никифора Ошевена и супруги его Фотинии, был долгожданным ребенком и родился по усердным молитвам Фотинии. Сама Божия Матерь вместе с преподобным Кириллом Белозерским явилась ей и обещала рождение сына по ходатайству преподобного Кирилла. Хотя Алексей был младшим сыном, родители чаяли видеть в нем наследника и их питателя в старости. В детстве мальчика обучили грамоте и готовили из него предприимчивого хозяина. В 18 лет юношу пытались женить. С дозволения родителей он отправился помолиться в Кирилло-Белозерский монастырь и остался там.
Игумен полюбил юношу за смирение и вскоре предложил ему принять постриг. Но Алексей отказался, решив испытать себя. Изучая Священное Писание, он шесть лет прислуживал братии послушником и лишь тогда принял иноческий постриг.
К тому времени родители его переселились в село Волосово, в 30 верстах от Каргополя вниз по реке Онеге. Вскоре Никифор испросил у новгородского боярина Иоанна место для поселения у реки Чурьюги, получившее название Ошевенской слободы.
Преподобный Александр просил у игумена разрешения принять от родителей последнее благословение и прощение, чтобы затем уйти на уединенное житие. Не сразу благословил игумен молодого инока. Он предупреждал его об опасности пустынножительства. Но преподобный Александр боялся подвижнической славы, которую он имел среди братии, и вторично просил отпустить его из монастыря. Наконец, настоятель благословил его.
Обрадованный встречей отец предложил сыну поселиться на реке Чурьюге и обещал содействовать в устроении пустыни. Преподобному Александру понравилось место. Он водрузил крест в основание будущей обители и дал обет пребывать здесь до конца жизни. После того преподобный Александр вернулся в Кирилло-Белозерский монастырь и некоторое время нес послушание на клиросе, в поварне и на хлебне. Его посвятили в сан диакона. Наконец, когда преподобный Александр пришел к игумену в третий раз и рассказал ему, как звал его на устроение обители чудный голос, как обещался он пребывать на том месте, настоятель отпустил его, благословив иконами Божией Матери Одигитрии и святителя Николая Чудотворца.
Преподобный Александр освятил избранное место иконами, поручил отцу наблюдать за строительством церкви, а сам отправился к архиепископу Новгородскому Ионе (1459 - 1470). Архиепископ Иона посвятил его в сан пресвитера и поставил игуменом обители. Боярыня Анастасия и ее сын Юрий готовы были отдать монастырю всю волость, но преподобный Александр принял грамоты лишь на необходимые земли. Построенный храм был освящен во имя святителя Николая. С твердостью и мужеством начал преподобный трудиться в созданной обители. Старец, который приехал вместе с ним из Кирилло-Белозерского монастыря, не выдержал трудной пустынной жизни и уехал обратно. Но мало-помалу собралась братия. Преподобный ввел строгий общежительный устав, который требовал полного молчания в храме и на трапезе, когда читались жития; в келлии иноки не должны были быть без дела, а во время исполнения послушания творить Иисусову молитву или читать псалмы. "Братия, - говорил преподобный игумен, - пусть не страшат нас труды и скорби пустыни. Вы знаете, что путем скорбей входят в Царствие Небесное. Пусть живет в вас взаимная любовь и смирение. Бог есть любовь, и Он любит смиренных".
Многие даже из мирян приходили к преподобному и пользовались его наставлениями. Два племянника святого приняли постриг в его монастыре, чем разгневали одного из братьев преподобного, Амвросия. Преподобный Александр кротостью смягчил брата. но племянники охладели в ревности к подвигам и оставили обитель. Скорби за спасение духовных чад расстроили здоровье преподобного. Он лежал и не мог не только приподнять руку или голову, но даже выговорить слово. В таком изнеможении святой Александр молился преподобному Кириллу, своему покровителю. Преподобный Кирилл явился в белых ризах и, осенив больного крестом, сказал: "Не скорби, брат! Я помолюсь и будешь здоров. Только не забывай обета, не оставляй этого места. Я буду помогать тебе". Проснувшись, преподобный почувствовал себя здоровым и наутро пошел в церковь. В подкрепление братии он рассказал о посещении преподобного Кирилла. 27 лет преподобный трудился в основанной им обители и мирно скончался 20 апреля 1479 года.
После кончины игумена обитель начала быстро приходить в упадок. Но преподобный не оставил попечения о ней. Однажды монастырскому служителю Марку было видение во сне: обитель полна народу; седой старец в святительской одежде крестом осеняет работающих на постройке. Другой старец, с длинной бородой, окропляет святой водой, а третий, среднего роста, с русыми волосами, кадит. Четвертый, молодой, следит за ними издали. Третий старец, а это был преподобный Александр Ошевенский, объяснил, что ему помогают святитель Николай Чудотворец и преподобный Кирилл Белозерский, а юноша, стоявший поодаль, был дьяком Матфеем, которого вскоре постригли с именем Максим и избрали в игумена обители, как и предрек в видении преподобный Александр. Инок Максим был поставлен во игумена архиепископом Новгородским Сергием (1483 - 1485) и восстановил обитель. Он настоятельствовал до 1525 года.
При построении нового храма во имя святителя Николая по указанию явившегося преподобного Александра были обретены его нетленные мощи. Тогда же был написан его образ согласно с тем, каким он являлся инокам, и по рассказу знавшего его старца. - Преподобный Александр Ошевенский был среднего роста, с сухим лицом и впалыми щеками, с небольшой и не густой бородой, с проседью в русых волосах. В таком виде он и изображается на иконах.