Анна

Свята Анна Новгородська (до хрещення — Інґігерда) була старшою донькою шведського короля святого Олафа Шетконунга (994–1022), якого називали «всехристияннішим королем». У 1008 році король, його сім’я та дружина прийняли Святе Хрещення. Інґігерда здобула виняткову для жінки того часу освіту: вивчила Святе Письмо, літературу, історію. Вона була справжньою донькою Скандинавії епохи вікінгів і тому з ранніх літ користувалася великою свободою: брала участь у громадському житті своєї батьківщини, подорожувала, приймала гостей, вправно володіла зброєю. Історичні джерела особливо відзначають її розум, сміливість та значний вплив на оточуючих.

У 1017 році з волі батька Інґігерда вийшла заміж за того, «хто був гідний його дружби» — великого князя Київського Ярослава Мудрого (1019–1054). Як посаг вона принесла Руській землі місто Альдейгаборг (Стара Ладога). Православ’я Інґігерда прийняла з іменем Ірина. Ставши великою княгинею, вона всі сили душі й серця, всі благодатні дари свої віддала новій батьківщині, будучи вірною помічницею і порадницею чоловіка в його справах.

Одного разу, коли збунтувалася наймана норвезька сторожа і просила велику княгиню бути посередницею між ними та Ярославом, вона погодилася, але попередила, що захищатиме інтереси чоловіка. Коли проти великого князя виступив із військом його брат Мстислав Тмутороканський, Ірина запропонувала вирішити суперечку воєнним поєдинком із нею, але Мстислав відповів, що з жінками він боротися не звик, — і поступився братові.

Величезний вплив справила Ірина на добрі стосунки з північними країнами Європи. Вона прихистила в Києві вигнаних синів англійського короля Едмунда — Едвіна та Едуарда, а також принца Магнуса Норвезького. Він не повертався на батьківщину доти, доки велика княгиня не впевнилася, що норвежці віддадуть йому батьківський престол і його права будуть шанувати. Руська держава на той час відігравала значну роль у житті Європи, її авторитет і вплив були як ніколи високими — і в цьому чимала заслуга великої княгині.

Час князювання Ярослава Мудрого та Ірини — період найвищого піднесення Київської Русі. Ярослав замислив облаштувати стольний Київ як «град Божий» — земне відображення Небесного Єрусалима (Об. 2:10). Центром Києва став храм Софії — Премудрості Божої. Вхід до града Премудрості Божої здійснювався через Золоті Ворота, над якими було споруджено храм Благовіщення. Нещодавні язичники глибоко шанували Пресвяту Діву як Храм Премудрості Божої. Тому храмовим святом у Київському соборі святої Софії став день Різдва Пресвятої Богородиці.

У 1046 році грецька царівна Анна (Мономахиня), виходячи заміж за сина Ярослава та Ірини Всеволода, принесла до Києва чудотворну ікону Божої Матері Одигітрії (Провідниці) — благословення Пресвятої Богородиці Руській державі. Духовне значення цього образу для християнської Русі виражають слова акафіста Пресвятої Богородиці: «Радуйся, Царства непохитна стіно!». Ця ікона згодом отримала ім’я «Смоленської».

У 1051 році прийшов до Києва з Афона преподобний Антоній Печерський — засновник Києво-Печерського монастиря. Через нього Божа Матір благословила Київ як Свій третій Вселенський Жереб.

Ярослав Мудрий прагнув зробити Русь органічною частиною вселенського християнства. Храми будувалися по всій Руській землі. Грецькі співаки навчили русичів православному церковному співу. За Ярослава було складено перше на Русі зведення законів «Руська Правда», з’явилася «Кормча» — переклад візантійського Номоканона. Ярослав збирав книги та рукописи, які перекладалися з грецької на слов’янську. Для поширення грамотності він звелів духовенству навчати дітей, а в Новгороді влаштував училище. У найкоротший термін київські книжники освоїли величезні літературні багатства Візантії. Так само стрімко відбувалося засвоєння зразків візантійського мистецтва — архітектури, живопису. Не менш важливим для долі Русі стало входження у Кирило-Мефодіївську спадщину. «Летить бо нині словеньське плем’я», — так пророчо вказав святий Кирило на зростання значення слов’янських народів. З Болгарії, яка мала багату християнську літературу, Русь отримала величезну кількість книг, а головне — богослужбові книги рідною і зрозумілою мовою.

Великому князю часто доводилося бувати в далеких походах і поїздках, під час яких Ірина залишалася в Києві, керуючи справами. Ще за життя Ірина прославилася своєю доброчесністю та благочестям. Святитель Іларіон, митрополит Київський († 1053, пам’ять 21 жовтня), у своєму знаменитому «Слові про Закон і Благодать» пише, звертаючись до вже покійного святого Володимира († 1015, пам’ять 15 липня) — хрестителя Русі: «Поглянь на сноху твою Ірину, поглянь на онуків і правнуків твоїх, як вони живуть, як Бог їх береже, як вони дотримуються віри, яку ти їм заповів, як вони вихваляють Ім’я Христове!».

Ірина стала матір’ю сімох синів і трьох доньок. Особливо відомі її сини: святий благовірний князь Володимир Новгородський († 1042, пам’ять 4 жовтня), великий князь Ізяслав Київський, Святослав Чернігівський, Всеволод Переяславський (батько Володимира Мономаха). Доньки Ірини, як і їхній батько, мати та брати, виховувалися в атмосфері «книжності». Літописець повідомляє, що Ярослав «насіяв книжними словами» серця близьких йому людей. Велика княгиня навчила дітей рідної мови, і вони чудово розуміли скандинавські саги, які розспівували при дворі князя варязькі воїни. Доньки Ірини та Ярослава стали королевами: Анна — французькою, Марія — угорською, Єлизавета — норвезькою.

Відомо, що велика княгиня заснувала в Києві монастир в ім’я своєї покровительки — святої великомучениці Ірини і, за звичаєм того часу, мала не лише піклуватися про нього, а й керувати ним. У 1045 році вона вирушила до Новгорода до сина Володимира на закладення собору в ім’я Святої Софії Премудрості Божої. У Новгороді велика княгиня Ірина прийняла чернечий постриг з ім’ям Анна. Це був перший постриг у великокнязівському домі; з нього почалася традиція постриження руських князів і княгинь після виконання ними обов’язку правителів народу. Тут же, у Новгороді, свята княгиня Анна спочила 10 (23) лютого 1056 року і була похована в Софійському соборі. Невдовзі поруч із нею спочило і тіло її сина — Новгородського князя Володимира.

Шанування святої Анни та її сина святого Володимира було встановлено після знамення, що з’явилося Новгородському архієпископу святителю Євфимію († 1458, пам’ять 11 (24) березня) у 1439 році. У зв’язку з цим знаменням було встановлено соборну пам’ять Новгородських святителів, похованих у соборі Святої Софії.

Свята рівноапостольна Ольга і преподобна Анна Новгородська, що стоять біля витоків руської жіночої святості, розкривають два шляхи служіння: духовного і земного материнства. Обидва ці шляхи перебувають під благодатним покровом Пресвятої Богородиці. Перша дружина — Єва («життя») — названа в Біблії «матір’ю всіх живучих» (Бут. 3:20), але названа вона так уже після гріхопадіння. Святі отці кажуть, що така славна назва — пророцтво про другу Єву — Пресвяту Діву, Яка народжує саме Життя — Творця і Спасителя світу — і стає «Матір’ю всіх живучих». У таємниці Її Материнства укладена повнота Божественної любові, в Її особі жінка була возвеличена перед усім світом — видимим і невидимим.

Християнство високо цінує жінку як матір. Материнство перетворює людську любов, долучає людину до таємниці народження життя, створеного для вічності, для радості й краси. Жінка-мати є хранителькою сім’ї та родинного вогнища. Від її м’якості, турботливості, терпіння, здатності жертовно служити залежить внутрішній мир і стійкість сім’ї. На жінці лежить найвище завдання — виховання нових громадян Царства Небесного. Такою матір’ю була велика княгиня Ірина.

Знаменною є духовна спадкоємність святих Ольги та Анни: свята рівноапостольна Ольга будує храм Святої Софії в Києві — головний храм Київської Русі; свята Анна Новгородська бере участь у закладенні та будівництві Храму Святої Софії в Новгороді. Преподобна Анна стала хранителькою храму Святої Софії в Новгороді, тут відкрито для поклоніння перебували її святі мощі. Так свята Ольга і преподобна Анна утверджують духовну вертикаль Давньої Русі, поєднуючи два її головні духовні центри: Київ і Новгород.

Преподобна Анна Новгородська поклала початок поєднанню двох шляхів святості — святих благовірних княгинь (цариць) і преподобних, тобто діяльного служіння світові та молитовного споглядання, чернечого подвигу. Давньоруський сімейний побут був заснований на суворому благочесті, виконанні щоденного молитовного правила, читанні Святого Письма, Псалтиря, житій святих, ходінні до храму. Сім’я — це насамперед домашня церква. Духовним ідеалом віруючих руських людей був образ монаха-подвижника. І багато хто прагнув чернецтва як вінця життєвого шляху. Благовірні княгині Русі, овдовівши, не виходили заміж вдруге, хоча Церква не забороняла другий шлюб. Чернечий постриг — заручини з Небесним Женихом — став шляхом, який найповніше відповідав ідеалу життя вдови. Тому постриг удів у княжому й боярському середовищі став майже правилом. Церква прикрашала чернечим чином завершений подвиг подружнього життя. Руському народу княгині-інокині являли приклад гідного завершення єдиношлюбності.

Особливість шляху преподобної Анни розкривається в її походженні. Донька іншого народу трудиться над творенням Святої Русі, постає разом зі святою Ольгою на основі лествиці руської жіночої святості. Преподобна Анна сприймає чужих як своїх, не роблячи різниці, творячи єдність роду людського. «Святою царицею Іриною» називали її в північних країнах — серед святих жінок цих народів вона засяяла першою і стала небесною покровителькою та молитовницею за них. Так ім’я Ірина («мир»), отримане Інґігердою в православ’ї, виявляється глибоким вираженням її духовного діяння.

В образі преподобної Анни Новгородської ми бачимо витоки багатьох основних напрямів духовного труду руських жінок. Благодатна допомога, яку вона подає, особливо дієва зараз. У преподобній яскраво виявився творчий початок людської особистості, і тому вона має змогу допомогти у виборі шляху. Все її життя було служінням Божій Матері, Яка обдарувала святу благодатними дарами та щасливим материнством. Тому так багато означає заступництво преподобної Анни перед Пречистою. Інше ім’я, дане їй при постригу — Анна («благодать») — вказує на єдину силу, яка допомагає людині досягти святості — благодать Божу.

У 1991 році міський музей повернув Церкві мощі преподобної Анни Новгородської разом з іншою найвеличнішою святинею православ’я — чудотворною іконою Божої Матері «Знамення». У часи грізних небезпек для свого града новгородці зверталися до Божої Матері, взиваючи про допомогу, захист, припинення міжусобиць — і після спільних молитов Матір Господа захищала свій улюблений град від біди. Після довгих десятиліть ми маємо змогу молитися перед Пречистим образом «Непоборної Стіни», що «супротивні ополчення скидає». А разом із нею повернулася до своїх чад Небесна Покровительниця Великого Новгорода — мощі преподобної Анни Новгородської відкрито перебувають у Софійському соборі, даруючи благодатну допомогу та радість духовну в наші смутні часи.

Благовірна княгиня Анна Новгородська, дружина великого князя Ярослава Мудрого, дала справжнє християнське виховання своїм дітям, які вирізнялися міцною вірою в Бога, працьовитістю, правдивістю та вченістю. Син її Ізяслав став згодом великим князем Київським, а доньки — королевами західноєвропейських держав. Сама ж княгиня, залишивши світ, пішла в монастир, де й закінчила свої дні у суворому послусі та молитві в 1056 році.