Арсен

**Коротке житіє святителя Арсенія, єпископа Тверського**

Святитель Арсеній, єпископ Тверський, народився у Твері, а в молоді літа прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі. Навіть серед іноків стародавньої обителі, які вирізнялися благочестям, Арсеній виділявся святим життям — суворим дотриманням чернечих обітниць, знанням Церковного уставу, начитаністю у Святому Письмі та працелюбністю. За митрополита Київського Кипріана (1380–1382) він служив архідияконом, а під час відсутності митрополита керував справами Київської митрополії. 3 липня 1390 року він разом із митрополитом Кипріаном прибув до Твері, де на прохання Тверського князя Михайла Олександровича відбувся Собор руських та грецьких ієрархів для суду над Тверським єпископом Євфимієм. Князь і єпископ перебували у багаторічній чварі, чимало тверичів висували проти єпископа тяжкі звинувачення. Після безуспішних спроб запровадити у Твері церковний мир, митрополит Кипріан «усунув від єпископства» Євфимія і відправив його до Москви, у Чудів монастир. На Тверську кафедру було призначено святого Арсенія. Проте той, «боячись прийняти владарювання у Твері, бо бачив там ворожнечу і брань велику, збентежився і жахнувся». Після повернення митрополита Кипріана та архідиякона Арсенія до Москви Тверський князь надіслав своїх бояр із чолобитною до митрополита про поставлення Арсенія на Тверську кафедру. Арсеній і цього разу не погоджувався. За словами літописця, у 1390 році «ледь умолили архідиякона Арсенія бути митрополитом у Твері». Під загрозою соборної заборони митрополит і князь нарешті отримали його згоду на хіротонію, яка відбулася 15 серпня 1390 року. Серед єпископів, які брали участь у рукоположенні, був святитель Стефан, єпископ Пермський (пам’ять 26 квітня). Зійшовши на кафедру, єпископ Арсеній, як великий молитовник і миротворець, зміг припинити багато чвар у Тверському князівстві. У період його єпископства, з 1390 по 1409 рік, були побудовані й освячені собори на честь Архангела Михаїла в Стариці та Мікуліні, оновлено Спасо-Преображенський кафедральний собор, закладено соборну дзвіницю. Святитель заснував на річці Тьмаці, поблизу Твері, Жовтиків (Желтиков) монастир, де за подобою Києво-Печерського монастиря було побудовано церкву в ім’я преподобних Антонія і Феодосія Печерських (1394) та кам’яний Успенський собор (1406). Бажаючи, щоб іноки нової обителі завжди повчалися подвигами Печерських отців, святитель Арсеній наказав у 1406 році зробити з Києво-Печерського Патерика список, що представляє найдавнішу з редакцій цього дорогоцінного пам’ятника руської писемності, яка дійшла до наших днів, і отримала назву Арсеніївської. Спочив святитель 2 березня 1409 року і був похований у створеному ним Жовтиковому монастирі Успіння Пресвятої Богородиці. У 1483 році його мощі були знайдені нетлінними і встановлені у монастирському соборі. Того ж року ієромонахом Феодосієм було написано житіє і канон святителю. На Соборі 1547 року відбулося загальноцерковне прославлення святителя Арсенія.

**Повне житіє святителя Арсенія, єпископа Тверського**

Святитель Арсеній, єпископ Тверський, за свідченням церковного передання, народився у м. Твері. Рік його народження та імена батьків невідомі. Вихований він був у благочесті та страху Божому. Рано втративши батьків і ставши спадкоємцем багатого маєтку, він перетворив свій дім на притулок для подорожніх і бідних, чим викликав на себе осуд родичів. Зневірившись здолати «ворожнечу і брань велику», юнак вирішив розлучитися зі світом і молив Господа вказати шлях. Почувши уві сні голос, що кликав його до Києва, юнак таємно залишив місто Твер і вирушив до Києво-Печерської обителі, де й прийняв постриг. Доброчесний і працелюбний інок, який «від юності благонравністю до Христа приліпився», обізнаний у церковному уставі, звернув на себе увагу митрополита Кипріана, майбутнього святителя Московського († 1406; пам’ять 16 вересня), який тоді проживав у Києві. Святитель Кипріан полюбив інока Арсенія і наблизив до себе, висвятивши його в сан ієродиякона. Коли святитель Кипріан посів престол Московської митрополії, він взяв із собою до Москви і святого Арсенія. Святий Арсеній був у владики архідияконом, йому було також доручено канцелярію, він займався всіма справами, що стосувалися внутрішнього устрою митрополії. У той час у Твері виникли сильні суперечки між Тверським князем Михайлом Олександровичем та обмовленим єпископом Тверським Євфимієм. Єпископа Євфимія було несправедливо позбавлено кафедри та заслано до Чудового монастиря в Москві, де він невдовзі помер († 1392). На місце єпископа Євфимія митрополит Кипріан призначив свого архідиякона (у Никонівському літописі протодиякона) Арсенія, «чоловіка дивного, видатного і доброчесного». Святий Арсеній довго не погоджувався, але не міг противитися волі великого князя Михайла Олександровича. Серед єпископів, які брали участь у хіротонії святого Арсенія 15 серпня 1391 року у Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Твері, був святитель Стефан, єпископ Пермський (пам’ять 26 квітня). Зійшовши на архіпастирську кафедру, святитель Арсеній прагнув покласти край князівським чварам, запровадити у рідній Твері мир і злагоду. У 1403 році йому вдалося примирити Тверського князя Іоанна Михайловича з його братом, Кашинським князем Василієм Михайловичем. Святитель Арсеній ревно проповідував Слово Боже і в усьому являв приклад гідного архіпастиря. Відчуваючи наближення своєї кончини, Тверський князь Михайло Олександрович († 1399) прийшов до святителя Арсенія з проханням постригти його в ченці. Святитель Арсеній, дякуючи Господу, одягнув князя в іночий образ і нарік йому ім’я Матфей. Протягом багатьох років єпископського служіння святитель Арсеній побудував і освятив собори на честь Архангела Михаїла в Стариці та Мікуліні, на честь святителя Миколая в Стариці, оновив кам’яний Спасо-Преображенський кафедральний собор у Твері та заклав нову соборну дзвіницю. За 20 верст від Твері у 1397 році на річці Тмі ним було засновано Саввин Стрітенський монастир, першими іноками якого стали преподобні Савва і Варсонофій (пам’ять 2 березня), що прийняли постриг на Святій Афонській Горі. Не забув святитель Арсеній і обитель Києво-Печерську, де розпочинав свої іночі труди. На березі річки Тьмаки, за 4 версти від Твері, на урочищі Жовтикові (Желтиковому), у 1394 році він заснував монастир, де була побудована тоді ж дерев’яна церква в ім’я преподобних Антонія і Феодосія Печерських. 30 серпня 1405 року у Жовтиковому монастирі святитель Арсеній освятив кам’яний храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці. До закінчення будівництва Жовтикового монастиря за велінням святителя Арсенія у 1406 році було зроблено список з Києво-Печерського Патерика, найдавнішу з редакцій цього дорогоцінного пам’ятника руської писемності (першого збірника житій руських святих), що дійшла до наших днів, яка в науці отримала назву Арсеніївської. З книг, що переписувалися за велінням святителя Арсенія, збереглися до нашого часу два рукописні «Ліствиці» преподобного Іоанна Ліствичника (1402 та 1404 років). Кончина святителя Арсенія настала Великим постом 1409 року. До так званої «соборної» неділі (неділя після першої седмиці Великого посту, Неділя Православ’я; цього дня до єпископа з’їжджалися священики і скликали єпархіальний собор) за звичаєм з’їхалося до Твері духовенство. У вівторок святитель Арсеній виголосив повчання до пастирів, благословив їх і розпустив собор. Помер святитель 2 березня. Святитель Арсеній був похований у Жовтиковому монастирі, у притворі правої прибудови в ім’я образу Нерукотворного Спаса Успенської церкви, у тій самій гробниці, яку виготовив власними руками. За свідченням літопису, біля його гробу відбувалося багато зцілень тих, хто з вірою приходив. В «Іконописному підручнику» святитель Арсеній описується таким чином: «Виглядом старий, сивий, борода як у Сергія, у схимі, мантія з джерелами (стрічками), омофор перекинутий через плечі кільцями наперед, права рука благословляюча, у лівій Євангеліє». Мощі святителя Арсенія були знайдені нетлінними у Жовтиковому монастирі в 1483 році. З того ж року у Твері було встановлено святкування йому з благословення Тверського єпископа Вассіана. На срібній раці святителя Арсенія були зображені сім його чудес: перше — воскресіння рибалки Терентія; друге — дарування сина Іоанну Карташу; третє — зцілення протоієрея Олексія, який страждав на ноги; четверте — зцілення дівиці Устинії Головленкової; п’яте — порятунок людини від задухи; шосте — з покровом святого (коли в 1606 році поляки увірвалися до Жовтикового монастиря, один вершник зірвав покрив над ракою святителя і поклав на свого коня. Кінь звівся на диби і впав разом із вершником, обох знайшли мертвими); сьоме — зцілення Григорія та його дружини, які були душевнохворими. Канонізація святителя Арсенія відбулася на Московському Соборі 1547 року. Святкування його здійснюється 2 березня. До другої пам’яті святителя Арсенія, у першу неділю після 29 червня, нині приурочено святкування Собору Тверських святих.