Арсен

Народився у 354 році в Римі, у благочестивій християнській родині, що дала йому добре виховання та освіту. Вивчивши твори всіх риторів і філософів, він досконало володів як грецькою, так і латинською мовами, проте залишив суєтне мирське життя і знехтував еллінською мудрістю, присвятивши себе служінню Богові. Коли він увійшов до числа кліриків однієї з римських церков, його було зведено в сан диякона.

Імператор Феодосій (379–395 рр.), який правив тоді Східною частиною Римської імперії, шукав для своїх синів Аркадія та Гонорія вчителя, який навчив би їх і філософії, і божественної мудрості не лише словом, а й прикладом свого доброчесного життя. Почувши про освіченість і благочестя диякона Арсенія, він доручив йому виховання своїх синів. Всупереч волі, але з ретельністю, почав преподобний навчання юнаків.

Проте висока шана, якою він був оточений, обтяжувала його дух, що прагнув служіння Богові у безмовності чернечого життя. Преподобний Арсеній почав зі сльозами молитися Богові, щоб Він направив його на шлях спасительний. І одного разу почув звище голос, що казав: «Арсенію! Тікай від людей, і ти спасешся».

Тоді, знявши із себе розкішне вбрання і одягнувши подорожнє, він таємно пішов із палацу, сів на корабель і відплив до Олександрії, звідки негайно поспішив у скитську пустелю. Проходячи послух під керівництвом преподобного авви Іоана Колова (пам’ять 9/22 листопада), преподобний Арсеній невдовзі перевершив у подвижництві багатьох отців-пустельників. Коли він знову молився, щоб Господь навчив його спастися, у відповідь на це був голос із неба, що казав: «Арсенію! Ховайся від людей і перебувай у мовчанні, це корінь доброчесності».

З того часу преподобний Арсеній оселився поза скитом, у відокремленій келії, прийнявши подвиг безмовності, приходячи до церкви лише у святкові та недільні дні, ні з ким не розмовляв, зберігаючи повне мовчання. Коли ченці, що подвизалися у скитській пустелі, запитували його, чому він ховається навіть від них, святий відповідав: «Знає Бог, як я люблю вас, але я не можу перебувати одночасно і з Богом, і з людьми, тому що на небі, хоча й дуже багато вишніх сил – тисячі тисяч або десятки тисяч, але всі вони мають одну волю і тому одностайно славлять Бога; на землі ж багато воль людських, і в кожної людини свої думки; кожен із нас має різні наміри і міркування, і тому я не можу, залишивши Бога, жити з людьми». Преподобний Арсеній говорив про себе, що він ні в чому не має потреби, бо він помер для світу; нехай ніхто не вважає його більше живим (тобто таким, що живе для світу).

Один подорожній чернець, відвідавши преподобного, не почув від нього жодного слова, а коли прийшов до преподобного Мойсея (пам’ять 28 серпня/10 вересня), то той прийняв його з радістю, запропонував відпочити і підкріпитися їжею, і чернець визнав кращим преподобного Мойсея, який виявив до нього велику любов. Інший чернець, дізнавшись про це, став молитися Богові, кажучи так: «Господи! Скажи мені, хто з них досконаліший і заслуговує на більшу благодать Твою: той, хто ховається від людей заради Тебе, чи той, хто приймає всіх також заради Тебе?» І у відповідь на молитву свою цей мудрий чернець мав таке видіння. Йому уявилися два кораблі, що пливли якоюсь дуже великою рікою; в одному кораблі перебував преподобний Арсеній, і Дух Божий керував його кораблем, зберігаючи його у великій тиші; в іншому був преподобний Мойсей, кораблем же його керували Ангели Божі, вкладаючи мед в уста Мойсея.

Про це видіння чернець той розповів іншим, більш досвідченим подвижникам, і всі визнали, що досконалішим є преподобний Арсеній, який перебуває в мовчанні, ніж преподобний Мойсей, який приймає подорожніх, бо з першим перебував Сам Бог, а з другим же були лише святі Ангели. Преподобний Арсеній продовжував перебувати в безмовності, дедалі більше заглиблюючись у богомисліє. Він палав настільки сильною любов’ю до Бога, що постійно був ніби у вогні через свої полум’яні молитви.

Преподобний не завжди подвизався на одному й тому самому місці, але іноді переселявся зі скитської пустелі у більш віддалені й безмовні місця, віддаляючись від людей, що приходили для бесід, оскільки вони порушували спокій його душевний. Преподобний Арсеній навчав: «Є багато таких людей, які всіляко намагаються зберігати чистоту тілесну і для цього умертвляють тіло своє постом, чуванням та багатьма трудами; але мало таких, які ревно оберігають душу свою від гріха марнославства, гордині, сріблолюбства, заздрощів, братоненависництва, гніву, пам’ятання зла, осуду. Такі зовні чисті тілом, але душа їхня брудна, вони подібні до гробів, ззовні прикрашених, всередині ж повних кісток смердючих.

Блаженний той, хто намагається зберегти від скверни як тіло, так і душу свою; істинно блаженні чисті серцем (а не тільки тілом), тому що вони Бога споглядатимуть». Про себе великий авва часто промовляв такі слова: «Арсенію! Для чого ти сюди прийшов? Ти прийшов сюди не для відпочинку, а для трудів, не для лінощів, а для подвигу. Подвизайся ж, трудися і не лінуйся».

Часто казав також преподобний і такі слова: «Багато разів я шкодував про слова, які вимовляли уста мої, але про мовчання я не шкодував ніколи». Стяжав блаженний Арсеній і дар благодатних сліз. Великий подвижник і безмовник провів 50 років у чернечих трудах і подвигах, постом і молитвою благодогоджаючи Богові.

У скиті пробув сорок років, десять років жив на місці, що називалося Трогін, біля Вавилона, навпроти міста Мемфіса; потім преподобний пробув три роки в Канопі, поблизу Олександрії, та в деяких інших пустельних місцях, так що ніхто не знав його способу життя, потім знову повернувся до Трогіна, прожив там два роки і там же спочив у Господі у віці 95 років у 449 році або на початку 450 року, заслуживши від сучасників назву Великого.