Борис і Гліб, у Святому Хрещенні Роман і Давид (1072 і 1115)

Праведні будуть вічно пам'ятні (Пс. 111:2). Святий Володимир, син Святослава, онук Ігоря, який просвітив усю руську землю святим хрещенням, мав 12 синів від різних дружин. Найстаршим був Вишеслав, другим - Ізяслав, а третім - Святополк, який задумав зле вбивство своїх братів. Святополк, син гречанки, не користувався любов'ю батька. Коли минуло 28 років після святого хрещення, Володимир захворів. Борис, син Володимира, був посланий проти печенігів, але не знайшов їх. Повернувшись, він дізнався про смерть батька, яку Святополк приховав. Борис, скорблячи про втрату, пішов до брата, сподіваючись на його милість. Святополк, заздрячи Борису, задумав його вбити. Він покликав мужів вишгородських і наказав їм убити Бориса. Святий Борис, не бажаючи протистояти брату, залишився з отроками. У суботній день, молячись, він передчував свою смерть. Убивці прийшли до нього, і, незважаючи на його молитви та сльози, пронзили його списами. Святий Борис, помираючи, молився про прощення для своїх убивць і про мир для свого брата. Його тіло було таємно поховано у Вишгороді. Святополк, не каятись у своєму злодіянні, продовжував свої злі справи, поки не був переможений Ярославом, братом Бориса і Глеба. Святий Глеб, дізнавшись про смерть Бориса, сильно засмутився і також став жертвою Святополка. Його вбили, коли він плив на човні, а тіло його залишили на пустирі. Пізніше, коли Ярослав почав княжити, він знайшов тіла святих братів і з почестями переніс їх у Вишгород. Тіла святих залишилися нетлінними, і через них здійснювалися чудеса. Святий Борис і Святий Глеб були прославлені як мученики, і їхня пам'ять шанується в Руській Церкві.