Даміан

Житія безсрібників і чудотворців Косми і Даміана Асійських та матері їхньої преподобної Феодотії.

Святі безсрібники Косма і Даміан були рідними братами. Вітчизна їхня – Асія. Так у давні часи називалася частина Малої Азії. Ні час їхнього народження, ні час смерті невідомі. Безсумнівним є лише те, що вони жили не пізніше IV століття. Так варто думати, по-перше, тому, що в першій половині V століття, за імператора Феодосія Молодшого, споруджували в ім’я їхнє святі храми, по-друге, тому, що копти, які від’єдналися від православ’я з часів Халкидонського собору (431 р.), визнають їх у лику святих, тоді як святих, що жили після цього часу, вони не приймають.

Батько їхній був греком і язичником, мати – християнкою, на ім’я Феодотія. У ранньому віці вони втратили свого батька, але це послужило на їхнє щастя. Мати могла вільніше зайнятися вихованням дітей. Вирішивши на все життя залишитися вдовою, вона ревно виконувала закон християнський; відмовившись від усіх радощів життя, вона лише про те й дбала, щоб догодити Господеві. Словом, була істинною вдовицею, яких вихваляє апостол Павло: «Справжня вдовиця і самотня покладає надію на Бога і перебуває в молитвах і благаннях день і ніч» (1 Тим. 5:5). Тому Свята Церква прилічила її до лику святих, найменувала преподобною і творить пам’ять її разом із її чадами.

Можна зрозуміти, яке виховання отримали діти під проводом такої матері. З самого малечку вона намагалася вкласти в них страх Божий і любов до чесноти. А як тільки діти почали дорослішати, вона віддала їх на навчання грамоти до якогось богобоязливого чоловіка. Тут, звісно, головною наукою було Божественне Писання, але водночас вони, спонукувані любов’ю до стражденного людства, вивчали лікарську науку, пізнавали цілющі властивості трав і рослин. Господь благословив їхній добрий намір і дарував їм особливу благодать – дар зцілень і чудотворень.

Хвороби вщухали, щойно Косма і Даміан починали лікувати. Це, звісно, приваблювало до них безліч хворих усякого роду. Сліпі, криві, розслаблені, біснуваті оточували чудотворців. Але святі цим не обтяжувалися. Ба більше, щоб бути доступнішими для недужих, вони самі шукали їх і для цього переходили з міста в місто, із села в село, і всім хворим, без розрізнення статі та віку, звання і стану, подавали зцілення. І це робили вони не для того, щоб збагатитися чи прославитися, а з найчистішою, найвищою метою – служити стражденним заради Бога, любов до Бога виразити в любові до ближніх. Тому вони ні від кого ніколи не приймали жодної нагороди за свої труди, ніяких навіть знаків подяки за власні благодіяння. Вони твердо знали і вірно зберігали заповідь Спасителя: «Хворих зціляйте, прокажених очищайте, померлих воскрешайте, бісів виганяйте: задарма прийняли, задарма давайте» (Мф. 10:8). Даром отримали вони благодать від Бога, даром і роздавали її.

Про одне тільки просили вони зцілених ними: щоб ті твердо вірували в Христа, свято жили в Христі; якщо ж ті, кого лікували, ще не були просвічені світлом Євангелія, то намагалися навернути їх до християнської віри. Таким чином, лікуючи тілесні недуги, вони водночас лікували і недуги душевні. За це безкорисливе служіння стражденному людству, за ці чудесні зцілення хвороб невиліковних Свята Церква величає їх безсрібниками і чудотворцями.

Але не лише на людей поширювалася лікарська сила святих лікарів. Вони не забували і безсловесних тварин. «Праведник милує душі худоби», – говорить слово Боже (Притч. 12:10). Вірні цій заповіді, вони ходили по домівках, пустелях і лісах, самі відшукували хворих тварин і подавали їм зцілення. Вдячні тварини відчували їхні благодіяння, знали своїх благодійників і, як тільки ті з’являлися в пустелях, ходили слідом за ними цілими стадами. Одного разу трапилося їм зайти в одне пустельне місце. Тут вони знайшли ледь живого верблюда. Сюди загнав і тут побив його диявол; святі змилосердилися над твариною, зцілили її і відпустили здоровою на своє місце. Згодом, як побачимо, тварина не залишилася невдячною до них.

У таких справах милосердя минуло все життя святих безсрібників. Брати ніколи не розлучалися один з одним, разом молилися, разом ходили, разом лікували. І це вони робили не без мети. Давши обітницю ніколи ні від кого нічого не брати, вони побоювалися, щоб хто-небудь потай від іншого не взяв від зцілених якихось дарів. Усе своє життя зберігали вони свою обітницю, і тільки під кінець її одному з них Господь попустив порушити її.

У ті часи була деяка жінка, на ім’я Палладія. Кілька років страждаючи на тяжку недугу, не отримуючи полегшення від жодних лікарів, відчуваючи вже наближення смерті, вона раптом почула про святих лікарів, які зцілюють усілякі хвороби. З вірою в чудодійну їхню силу вона послала просити їх до себе. Святі виконали її прохання, і, як тільки ввійшли в дім її, хвора отримала зцілення і встала цілком здоровою. На подяку за зцілення вона готова була віддати їм усе своє майно, пропонувала багаті дари, але святі нічого не приймали. Тоді вона вигадала засіб бодай одного з них упросити прийняти від неї мізерний дар. Взявши три яйця, вона потай прийшла до святого Даміана і закляла його іменем Божим прийняти від неї ці три яйця в ім’я Святої Трійці. Даміан довго відмовлявся, але заради клятви жінки, заради імені Божого, поступився її проханню. Косма про це дізнався, вельми засмутився і тоді ж зробив заповіт, щоб по упокоєнні їхньому не клали разом із ним тіло Даміана, як такого, що порушив обітницю Господу, взявши мзду за зцілення. Тієї ж ночі з’явився Господь Космі і сказав: «Чому ти сумуєш заради взятих трьох яєць? Вони взяті не заради мзди, але заради клятви жінки в Моє ім’я...» Косма втішився, але нікому не сказав про своє видіння.

Здійснивши після цього ще багато знамень і чудес, з миром спочив святий Косма. Через деякий час після його кончини спочив із миром і святий Даміан. Люди, які шанували їхню пам’ять, оточили тіло Даміана і роздумували, де покласти його. Заповіт Косми був у всіх у свіжій пам’яті, порушити його боялися. І ось, коли вони в замішанні стояли біля святого тіла, раптово підійшов до них верблюд. Люди мовчали, заговорив верблюд: «Люди Божі, що багато насолодилися знаменнями і чудесами від святих Косми і Даміана, і не тільки ви, а й ми, тварини, дані вам на службу Богом. Як слуга я прийшов до вас повідати таємницю Косми, щоб не розлучати їх один від одного, але разом покласти їх». Верблюд цей був той самий, який колись був зцілений святими. Люди, що оточили тіло святого, подякували Господу, Який так чудесно відкрив таємницю Свою, і, поклавши святі мощі безсрібників в одну раку, поховали їх на місці, званому Фереман (нині не існує, зруйнований турками).

Судячи з описів оригіналів, вони скончалися в середніх літах. Невдовзі на місці їхнього поховання влаштована була церква чудна і преславна, як каже їхній життєписець. У цю церкву з ближніх і дальніх країн стікалися всякого роду хворі. Бачачи таке неоскудне і невиснажне багатство святих, недужі постійно оточували їхній храм. Після цього можна судити, як багато було вчинено чудотворень святими безсрібниками. Недарма їхній життєписець каже, що легше виміряти море і перерахувати зорі, ніж повідати всі чудеса святих. З безлічі чудес він описав дванадцять, і досить докладно. Димитрій, митр. Ростовський, у своїх Четьїх-Мінеях описав тільки два чуда. Ми з дванадцяти коротко розповімо про шість.

У Феремані жив якийсь Малх. Одного разу, вирушаючи в далеку путь, він привів дружину свою до церкви святих безсрібників і сказав їй: «Ось, я відходжу далеко, а тебе залишаю під покровительством святих Косми і Даміана. Живи вдома доти, поки я не надішлю до тебе який-небудь знак, який ти вірно впізнаєш, що він мій». Сказавши це, вони розлучилися. Через деякий час диявол, прийнявши на себе вигляд знайомої людини, прийшов до дружини Малхової, показав їй той самий знак, про який говорив чоловік її, і сказав: «Чоловік твій прислав мене, щоб я проводив тебе до нього». Дружина, побачивши знак, даний чоловіком, повірила, але йти з ним наважилася не раніше, як провідник дав клятву в церкві святих безсрібників на шляху нічим не ображати її. Але що значила клятва для біса? Йому потрібно було послабити в людях віру в покровительство святих безсрібників. І ось, як тільки приїхали вони в дике, пустельне місце, диявол зіштовхнув жінку з ослиці, на якій вона їхала, і хотів убити. Дружина в жаху закричала: «Святі Космо і Даміане, допоможіть мені і визвольте мене!» Святі завжди близькі до всіх, хто закликає їх. Раптово з’явилися два вершники. Злий дух упізнав, хто були ці вершники, побіг на високу гору, кинувся в прірву і зник. А вершники, взявши дружину, благополучно повернули до її дому. Дружина вклонялася їм і дякувала, але тільки просила сказати, хто вони, спасителі її? «Ми, – відповідали святі, – Косма і Даміан, яким доручив тебе чоловік твій, відходячи в дорогу». Сказавши це, вони стали невидимими. Дружина ж від страху і радості впала на землю. Отямившись, вона поспішила до храму святих безсрібників і там слізно дякувала їм, і всім розповіла про свій порятунок.

Якийсь юнак, що від переляку позбувся розуму, був приведений до храму святих безсрібників із надією отримати зцілення. Кілька днів і ночей провів він біля церкви святих, не отримавши зцілення. Через деякий час прийшов до нього батько його, благочестивий старець. Молитва батька була почута. Син, який досі не впізнавав батька, став упізнавати його. Нарешті святі, невидимо поклавши на нього руки, повністю зцілили його і, з’явившись батькові, повеліли йому йти у свій дім, славлячи Бога.

Якийсь чоловік, що страждав на хворобу легенів, яка супроводжувалася кровохарканням, прийшов до раки мощей святих безсрібників просити зцілення. Хвороба його була такою небезпечною, що всі вважали його вже близьким до смерті, а дружина його навіть готувала все потрібне для поховання. Потрібно зауважити, що хворий досі не вірив у чудодійну силу святих і нерідко вивергав хулу на Бога. Святі зцілили його від тієї й іншої недуги. У нічному видінні вони сповістили, щоб той, хто шукає зцілення, відтепер ніколи не говорив хульних слів і цілий рік утримувався від вживання м’яса. Хворий із радістю прийняв ту пропозицію і вірно виконав її. Тоді за повелінням святих кров, що йшла горлом, зупинилася, легені зміцніли, і хворий, подякувавши чудовим лікарям, із радістю пішов у дім свій.

Прийшла до церкви святих безсрібників якась жінка німа і глуха. Страждаючи багато років на цю тяжку недугу, вона, окрім небесної, ніякої не могла очікувати собі допомоги. Довго, невідступно, зі сльозами благала вона святих лікарів зцілити її від тієї й іншої недуги. Нарешті, молитва її була почута. Німа і глуха часто в умі своєму повторювала Трисвяте. Через Трисвяте явив чудо і святий безсрібник. Під час вечірнього богослужіння в їхньому храмі, коли, за звичаєм, співалося Трисвяте, раптово глуха почула тих, хто співав, і, досі німа, разом зі співаками почала співати Трисвяте. Вражена незвичайним чудом, вона громогласно сповідала велич Божу, явлену через святих безсрібників.

Святі безсрібники здійснювали чудеса і в країнах язичницьких. Трапилося одному елліну, шанувальнику Кастора і Поллукса (боги язичницькі), впасти в тяжку, нестерпну недугу. Друзі його радили йому йти до храму святих безсрібників Косми і Даміана. Хворий послухався. Тут, бачачи безліч недужих, безліч зцілюваних, він, нарешті, і сам переконався в чудодійній силі лікарів і з вірою почав просити їх про помилування. Святі, з’явившись йому обоє разом, сказали: «Друже! Для чого ти прийшов до нас? Для чого ти просиш нас! Та й не сам ти прийшов до нас, а іншими посланий. Ми не Кастор і Поллукс, але раби Христа – безсмертного Царя, на ім’я Косма і Даміан. Отже, якщо вірою пізнаєш нашого Владику, то отримаєш від Нього зцілення». Еллін, страждаючи від нестерпних мук, пізнав Бога Істинного, безустанно волав до святих про помилування і дав обітницю прийняти християнську віру. Святі, провидячи чистоту його віри, поклали на нього руки і подали досконале визволення. Зцілений виконав обітницю свою – прийняв Святе Хрещення. Повернувшись у дім свій цілком здоровим, він із великою радістю розповідав усім про чудеса святих безсрібників, про нікчемність Кастора і Поллукса, про перевагу вчення християнського. Багато хто зі слухачів умилявся і, відкинувши свою віру, приймав християнство.

Хтось – любитель народних видовищ – страждав на хворобу в грудях. Ні в чому не знаходячи собі полегшення, він, нарешті, був змушений іти до храму святих безсрібників. Святі лікарі, бачачи його старанність, змилосердилися над хворим. Наступної ж ночі вони з’явилися йому і повеліли випити одну чашу смоли (пекла). Хворий не виконав їхнього повеління. Святі з’явилися йому вдруге і до однієї чаші додали іншу. Коли ж він і цього не виконав, з’явилися йому втретє і веліли йому випити три чаші. Попри хворобу, яка збільшувалася в ньому з кожним днем, він ніяк не хотів виконати повеління святих. Нарешті, вони знову з’явилися йому уві сні і з веселими обличчями сказали: «Друже, що так волаєш до нас? Якщо тобі неприємно для свого здоров’я випити три чаші смоли, то вилий їх в один посуд і, дочекавшись глибокого вечора, іди з ним на гору, на місце видовищ, і там закопай його так, щоб ніхто тебе не бачив. Якщо це зробиш, то отримаєш зцілення». 

Хворий із радістю виконав усе, як було наказано. Але все, що він робив, бачив один запізнілий на тому місці чоловік. Пояснюючи його дивний вчинок чаклунством, він, помітивши місце, пішов і привів із собою багатьох інших людей. Ті, упевнившись у правдивості свідчення, взяли і представили удаваного волхва на суд. Почали допитувати. Він розповів усю правду – йому не вірили. Нарешті, вирішили, що якщо дійсно таким було повеління святих безсрібників, то на очах у всіх він повинен випити ці три чаші й отримати зцілення. Хворий із радістю прийняв посуд, який здавався йому неприємним, на очах у всіх випив його і відразу ж силою святих безсрібників отримав зцілення; з радістю пішов він до їхнього храму і, віддавши подяку, всім розповідав, як святі безсрібники і від хвороби його зцілили, і послуху навчили, і від народних видовищ відучили.

Усі ці чудеса вчинені святими безсрібниками в Асії, і здебільшого в їхньому храмі, при святих мощах. Звісно, там же складалося і їхній опис. На слов’янську мову він перекладений із грецької, що доводять багато слів, залишених у слов’янському тексті без перекладу. Немає сумнівів, що благодать чудотворень святих безсрібників проявлялася і в нашій Вітчизні. Недарма предки наші так багато спорудили святих храмів в ім’я їхнє.

У нашій Вітчизні святі безсрібники Косма і Даміан (Асійські) переважно вважаються покровителями дітей. До них вдаються з молитвою на початку навчання грамоти, щоб вони зміцнили ще слабкі дитячі сили і сприяли їхньому правильному розвитку. Звісно, таке переконання в нашому народі склалося недарма. Підставою для нього могли послужити почасти саме їхнє житіє, почасти і церковна їм служба: по-перше, у житії їхньому є сказання про те, як вони були відведені своєю матір’ю на навчання грамоти. Цей випадок із їхнього життя зображується і на іконах; по-друге, у церковній службі вони прославляються як мудрі лікарі, «тайнонавчені живописних словес, усякого розуму і мудрості сповнені», які всім знання подають. 

У Четьїх-Мінеях митрополита Макарія є повчання на пам’ять святих безсрібників Косми і Даміана (1 листопада), у якому з денного Євангелія обрана тема: «Яким має бути вчитель». У розвитку її є такі вирази: «Святі вчителі тіло лікували чудесами, душу – повчанням. Вони приходили до них чудес заради, вони ж – повчання заради. Ніщо інше так не личить вчителю, як смирення і нестяжання майна». Усе це так близько підходить до святих безсрібників. Звісно, у давні часи це повчання читалося в храмі. Народ його чув і почав приходити до святих безсрібників не тільки «чудес заради, а й повчання заради». Православний народ, бачачи на іконах, читаючи в їхньому житії сказання про навчання грамоти їх самих, чуючи в храмах, що вони всім знання подають, не міг не дійти того висновку, що вони особливо покровительствують учням. А благодать святих безсрібників нескінченна є, як співає Свята Церква. Вони не тільки мудрі лікарі, а й мудрі наставники; допомагаючи всім, хто приходить до них із вірою, чи можуть вони відмовити дітям?