Діонісій

Житія священномучеників Діонісія Ареопагіта, єпископа, Рустика, пресвітера, та Єлевферія, диякона

Священномученики Діонісій Ареопагіт, єпископ Афінський, пресвітер Рустик і диякон Єлевферій були вбиті в галльській Лютеції (давня назва Парижа) у 96 році (за іншими даними – у 110 році), під час гонінь за імператора Доміціана (81–96).

Святий Діонісій жив у місті Афінах. Там само виховувався і здобув класичну еллінську освіту. Потім вирушив до Єгипту, де в місті Іліополі вивчав астрономію. Разом із другом Аполлофоном він був свідком сонячного затемнення в момент розп’яття на Хресті Господа Ісуса Христа. "Це або Бог, Творець усього світу, страждає, або цей світ видимий закінчується", – сказав тоді Діонісій.

В Афінах, куди він повернувся з Єгипту, його обрали членом ареопагу (верховного афінського суду). Коли святий апостол Павло проповідував в афінському ареопазі (Діян. 17, 16–34), Діонісій прийняв це спасенне благовістя і став християнином. Протягом трьох років Діонісій був сподвижником святого апостола Павла у проповіді Слова Божого. Згодом апостол Павло поставив його єпископом міста Афін.

У 57 році святий Діонісій був присутній при погребінні Пресвятої Богородиці. Ще за життя Матері Божої Діонісій Ареопагіт, який спеціально приїжджав до Єрусалима з Афін, щоб побачити Богоматір, писав своєму вчителю апостолу Павлу: "Свідчуся Богом, що, крім Самого Бога, немає нічого у всесвіті, такою мірою сповненого Божественної сили і благодаті. Ніхто з людей не може осягнути своїм розумом те, що я бачив. Сповідаю перед Богом: коли я був приведений Іоаном, що сяє серед апостолів, як сонце на небі, перед лице Пресвятої Діви, я пережив невимовне почуття. Переді мною заблищало якесь Божественне сяйво. Воно осяяло мій дух. Я відчував пахощі неописаних ароматів і був сповнений такого захвату, що ні тіло моє немічне, ні дух не могли перенести цих знамень і початків вічного блаженства і Небесної слави. Від Її благодаті знемогло моє серце, знеміг мій дух. Якби в мене не були в пам’яті твої наставляння, я б визнав Її істинним Богом. Не можна собі й уявити більшого блаженства, ніж те, яке я тоді відчув".

Після кончини апостола Павла, бажаючи продовжити його справу, святитель Діонісій вирушив із проповіддю до західних країн, супроводжуваний пресвітером Рустиком і дияконом Єлевферієм. Багатьох він навернув до Христа в Римі, а потім у Німеччині, Іспанії. У Галлії, під час переслідування християн язичницькою владою, усіх трьох сповідників було схоплено і вкинуто до темниці. Вночі святий Діонісій звершив Божественну літургію у співслужінні Ангелів Божих. На ранок мучеників було обезголовлено. Святий Діонісій взяв свою голову, пройшов із нею до храму і тільки там упав мертвий. Благочестива жінка Катулла поховала останки мученика.

Велике значення для Православної Церкви мають творіння святого Діонісія Ареопагіта. До нашого часу з них збереглися чотири книги: "Про небесну ієрархію", "Про церковну ієрархію", "Про Імена Божі", "Про містичне богослов’я", а також десять послань до різних осіб.

Книга "Про небесну ієрархію" написана, ймовірно, в одній із країн Західної Європи, де проповідував святий Діонісій. У ній викладається християнське вчення про Ангельський світ. Ангельська (або Небесна) ієрархія складається з дев’яти Ангельських чинів: Серафими, Херувими, Престоли, Господства, Сили, Влади, Начала, Архангели, Ангели (Собор Небесних Сил безтілесних – 8 листопада). Мета Богом установленої Ангельської ієрархії – сходження до Богоподібності через очищення, просвічення і вдосконалення. Вищі лики стають носіями та джерелами Божественного Світла і Божественного життя для ликів підпорядкованих. Не тільки розумні безтілесні сили включені у світлоносні духовні ієрархії, а й рід людський, що відтворюється та освячується в Церкві Христовій.

Книга святителя Діонісія "Про церковну ієрархію" є продовженням його книги "Про Небесну ієрархію". Церква Христова у її всесвітньому служінні ґрунтується, як і Ангельські лики, на Богом установленому священноначаллі. У світ земний, до чад церковних, Божественна благодать сходить приховано – у святих церковних Таїнствах, духовних по суті, але чуттєвих за образом. Лише деякі святі подвижники прозрівали земними очима вогнеобразну природу Святих Таїн Божих. Але поза церковними Таїнствами, поза Хрещенням і Євхаристією, немає для людини світлоносної спасенної благодаті Божої, немає Богопізнання, немає обоження.

Книга "Про Імена Божі" викладає шляхи Богопізнання через Ліствицю Божественних імен. Книга святителя Діонісія "Про містичне богослов’я" також викладає вчення про Богопізнання. Богослов’я Православної Церкви все ґрунтується на дослідному Богопізнанні. Щоб пізнати Бога – потрібно до Нього наблизитися, досягти стану Богоспілкування й обоження. Це найбільше досягається молитвою. Не тому, що молитвою ми наближаємо до себе Неосяжного Бога, а тому, що чиста сердечна молитва нас наближає до Бога.

Творіння святого Діонісія Ареопагіта (їх називають "Ареопагітики") мають виняткове значення в богослов’ї Православної Церкви. Протягом майже чотирьох століть, до початку VI століття, творіння святого отця зберігалися лише в таємному переданні, переважно богословами Олександрійської Церкви. Вони були відомі Клименту Олександрійському, Орігену, Діонісію Великому, які послідовно очолювали огласильне училище в Олександрії, і святому Григорію Богослову. Святий Діонісій Олександрійський писав святителю Григорію Богослову тлумачення на "Ареопагітики". Загальноцерковне визнання творіння святого Діонісія Ареопагіта отримали у VI–VII ст. Особливу популярність мають коментарі до них, написані преподобним Максимом Сповідником († 662).

У Руській Православній Церкві вчення святого Діонісія про духовні священноначалля й обоження людської природи було відоме спочатку через "Богослов’я" преподобного Іоана Дамаскина. Перший слов’янський переклад самих "Ареопагітик" було зроблено на Афоні близько 1371 року ченцем Ісаєю. Списки його були широко розповсюджені в Росії. Багато з них донині зберігаються у вітчизняних книгосховищах – у тому числі пергаментний рукопис "Творіння святого Діонісія Ареопагіта", що належав святителю Кипріану, митрополиту Київському і всієї Русі († 1406), і писаний його рукою.