Єфрем

Житія священномучеників Василія, Єфрема, Капітона, Євгенія, Єлпідія та Агафодора, єпископів Херсонеських

Святі священномученики Василій, Єфрем, Євгеній, Єлпідій, Агафодор, Єферій та Капітон несли благовістя Христове в землі Північного Причорномор’я від Дунаю до Дніпра, включно з Кримом, і закарбували своє апостольство мученицькою смертю в IV столітті в місті Херсонесі Таврійському.

Ще задовго до Хрещення святого Володимира християнська віра вже проникла в Крим, який у давнину називався Тавридою і був підвладний римським імператорам. Початок просвічення Тавриди вірою Христовою покладено святим апостолом Андрієм Первозванним († 62; пам’ять 30 листопада). Подальшому поширенню християнства там сприяли, всупереч своїй волі, самі ж його вороги: римські імператори засилали туди державних злочинців, якими в перші три століття християнства вважалися і сповідники Христа. Так, за правління Траяна (98–117) був засланий на ув’язнення в Інкерманські каменоломні святий Климент, єпископ Римський († 101; пам’ять 25 листопада). Там він продовжував свою проповідь, там прийняв і мученицьку кончину.

Язичники, що населяли кримські землі, вперто чинили опір поширенню християнства. Але віра Христова через своїх самовідданих проповідників міцнішала й утверджувалася. Багато благовісників поклали свої життя в цій боротьбі. На початку IV століття в Херсонесі була заснована єпископська кафедра. Це була переломна епоха, коли Херсонес, що служив базою для римських воїнів, поступово переходив у залежність від Візантії.

У царювання Діоклетіана (284–305), у 300 році (тобто ще до початку гоніння, яке імператор розпочав з 303 року), Єрусалимський патріарх Єрмон (303–313) для Євангельської проповіді розіслав у різні країни багатьох єпископів. Двоє з них, Єфрем і Василій, прибули до Херсонеса і насаджували там Слово Боже. Потім святитель Єфрем пішов до народів, що жили вздовж Дунаю, де в благовісті Христовому перетерпів багато скорбот і трудів. Під час гоніння, що почалося, він був обезголовлений (точно відомий лише день його кончини – 7 березня).

Проповідь у Херсонесі продовжував святий Василій – сподвижник святого Єфрема. Багатьох ідолопоклонників він наставив на шлях істини. Інші заблудлі мешканці міста, розлючені його діяльністю, чинили запеклий опір: святого сповідника було схоплено, нещадно побито і вигнано з міста. Віддалившись у гори й оселившись у печері, він невпинно молив Бога за тих, хто його вигнав, щоб Він осяяв їх світлом істинного Богопізнання. І Господь послав невірним чудо. У знатного мешканця Херсонеса помер єдиний син. Покійний з’явився батькам уві сні й сповістив, що дехто на ім’я Василій своїми молитвами до Істинного Бога може воскресити його з мертвих. Коли батьки розшукали святителя і просили його вчинити чудо, святий Василій відповідав, що сам він – грішна людина і не має сил воскрешати мертвих, але Господь всемогутній і може виконати їхнє прохання, якщо вони увірують у Нього. Довго молився святий, закликаючи Ім’я Святої Трійці. Потім, освятивши воду, окропив нею померлого, і той ожив. З почестями був повернутий у місто святитель, багато хто увірував і охрестився.

Незабаром за наказом імператора Максиміана Галерія (305–311) гоніння на християн спалахнуло з новою силою. Христоненависники озброїлися і проти святителя Василія: 7 березня 309 року вони вночі вдерлися в його дім, зв’язали його, потягли вулицями й забили до смерті камінням та палицями. Тіло святителя було кинуте за містом на поталу псам і птахам і багато днів лежало без поховання, але залишилося недоторканим. Потім християни таємно поховали в печері святе тіло мученика.

Через рік, дізнавшись про мученицьку кончину святителя Василія, три його сподвижники – єпископи Євгеній, Єлпідій та Агафодор, залишивши проповідь у Геллеспонтській країні, прибули до Херсонеса продовжити його святу справу. Вони поклали багато трудів для спасіння людських душ. Усі три єпископи розділили долю свого попередника – розлючені язичники також побили їх камінням 7 березня 311 року.

Минуло кілька років, уже в царювання святого рівноапостольного Костянтина Великого (306–337; пам’ять 21 травня), з Єрусалима до Херсонеса прибув єпископ Єферій. Спочатку він теж зустрів протидію з боку язичників, але святий імператор, який оголосив свободу християнської віри в усій імперії, не допустив насильницьких дій проти проповідника: він видав указ, за яким херсонеським християнам безперешкодно дозволялося звершувати богослужіння. Стараннями святителя Єферія в місті був побудований храм, де святий мирно правив своєю паствою. Щоб віддячити імператорові за заступництво християнам, святитель Єферій їздив до Константинополя. На зворотному шляху він захворів і помер на острові Амосі (у Греції) 7 березня.

На місце святителя Єферія святий імператор Костянтин прислав до Херсонеса єпископа Капітона. Християни зустріли його з радістю, але язичники зажадали від нового єпископа знамення, щоб увірувати в Бога, Якого він проповідує. Поклавши всю надію на Господа, святий Капітон у святительському облаченні ввійшов у розпалене багаття, довго молився у вогні й вийшов із нього неушкодженим, набравши у свою фелон гарячого вугілля. Тоді безліч невірних переконалися в силі Бога християнського. Про це чудо і про велику віру святого Капітона було сповіщено святому Костянтину і святим отцям на Першому Вселенському Соборі в Нікеї (325).

Через кілька років святитель Капітон у справах попрямував до Константинополя, але корабель бурею прибило до гирла Дніпра. Місцеві жителі (язичники), захопивши корабель, потопили всіх, хто був на ньому, у тому числі й святого Капітона. Це сталося 21 грудня. Пам’ять святого єпископа Церква встановила відзначати з іншими херсонеськими священномучениками, 7 березня.