Єфрем

Преподобний Єфрем Сирин, учитель покаяння, народився на початку IV століття (рік його народження достеменно невідомий) у місті Низибії (Месопотамія) у християнській родині бідних землеробів. 

Батьки виховали сина в благочесті. Проте, вирізняючись із дитинства запальним, дратівливим характером, у юності він часто сварився, чинив необачні вчинки, навіть сумнівався в Божому Промислі, доки не отримав від Господа напоумлення, що спрямувало його на шлях покаяння та спасіння. Одного разу його несправедливо звинуватили в крадіжці овець і посадили до темниці. Там уві сні він почув голос, який закликав його до покаяння та виправлення життя. Його було виправдано і звільнено. В Єфремі пробудилося глибоке покаяння. 

Юнак віддалився в навколишні гори і став відлюдником. Такий спосіб християнського подвижництва запровадив у Низибії учень преподобного Антонія Великого, єгипетський пустельник Євген. Серед відлюдників особливо виділявся знаменитий аскет, проповідник християнства та викривач аріан, єпископ Низибійської Церкви святий Яків (пам’ять 13 січня). Преподобний Єфрем став одним із його учнів. Під благодатним керівництвом святителя преподобний Єфрем здобув християнську лагідність, смирення, покірність Божому Промислу, що дає силу безріпно переносити різні спокуси. Святитель Яків знав високі чесноти свого учня і спрямовував їх на благо Церкви – доручав йому читати проповіді, навчати дітей у школі, взяв його із собою на I Вселенський Собор у Нікеї (325 р.). Преподобний Єфрем перебував у послусі в святителя Якова 14 років, до самої його кончини.

Після захоплення Низибії персами у 363 році преподобний Єфрем залишив пустелю і оселився в монастирі поблизу міста Едеси. Тут він побачив багато великих подвижників, які проводили життя в молитвах і псалмоспівах. Печери були їхнім єдиним притулком, харчувалися вони лише рослинами. Особливо він зблизився з подвижником Юліаном (пам’ять 18 жовтня), який був з ним одного покаянного духу. Преподобний Єфрем поєднував подвижницькі труди з безперестанним вивченням Слова Божого, черпаючи в ньому для своєї душі розчулення та мудрість. Господь дарував йому дар учительства; до нього почали приходити люди, прагнучи почути його наставлення, які особливо впливали на душі тому, що він починав їх із самовикриття. 

Преподобний і усно, і письмово навчав усіх покаяння, віри та благочестя, викривав аріанську єресь, що тоді бентежила християнське суспільство. Язичники, слухаючи проповіді преподобного, наверталися до християнства. Чимало потрудився він і в тлумаченні Святого Письма – поясненні П’ятикнижжя Мойсея. Ним написано багато молитов і піснеспівів, що збагатили церковне Богослужіння. Відомі молитви до Пресвятої Тройці, Сина Божого, Пресвятої Богородиці. Він написав для своєї Церкви піснеспіви на дні дванадесятих Господніх свят (Різдво Христове, Богоявлення), Воскресіння, а також погребальні піснеспіви. Його покаянна молитва «Господи і Владико життя мого…» читається під час Великого посту і закликає християн до духовного оновлення. Церква з давніх часів високо цінувала труди преподобного Єфрема: його творіння читалися в деяких церквах на зібраннях вірних після Святого Письма. І нині, згідно зі Статутом Церкви, деякі його повчання належить читати в дні посту.

Серед пророків святий Давид є переважно псалмоспівцем; серед святих отців Церкви преподобний Єфрем Сирин – переважно молитовником. Духовний досвід зробив його наставником ченців і помічником едеських пастирів. Преподобний Єфрем писав сирійською, але його творіння дуже рано були перекладені грецькою та вірменською мовами, а з грецької – латинською та слов’янською. У численних творах преподобного зустрічаються цілісні картини життя сирійських подвижників, головне місце в яких займала молитва, а потім праця на спільну братську користь і послух. Погляди на сенс життя у всіх сирійських аскетів були однаковими. Кінцевою метою своїх подвигів ченці вважали Богоспілкування та вселення Божественної благодаті в душу подвижника; теперішнє життя було для них часом плачу, посту і трудів. «Якщо Син Божий у тобі, то і Царство Його в тобі. Ось Царство Боже – всередині тебе, грішнику. Увійди в самого себе, шукай старанніше і без зусиль знайдеш його. Поза тобою – смерть, і двері до неї – гріх. Увійди в себе, перебувай у серці своєму, бо там – Бог». Безперестанне духовне тверезіння, розвиток блага в душі людини дає їй змогу сприйняти труд як блаженство, а самопримус – як святість. 

Воздаяння розпочинається ще в земному житті людини і готується ступенем її духовного вдосконалення. Хто на землі виростив собі крила, говорить преподобний Єфрем, той там злітає в горнє; хто тут очистить розум свій – той там побачить славу Божу; якою мірою кожен полюбить Бога – такою мірою насититься любов’ю Його. Людина, що очистила себе і здобула благодать Духа Святого ще тут, на землі, передчуває Царство Небесне. Здобути життя вічне, за вченням преподобного Єфрема, означає не перейти з однієї області буття в іншу, а віднайти «небесний» духовний стан. Вічне життя не дарується людині одностороннім Божим волевиявленням, але, мов зерно, поступово виростає в ній через подвиг, труди та боротьбу. Запорука обоження в нас – Хрещення Христове, головний рушій життя християнського – покаяння. Преподобний Єфрем Сирин був великим учителем покаяння. Прощення гріхів у таїнстві Покаяння, за його вченням, – це не зовнішнє виправдання, не забуття гріхів, а повне їх знищення. Сльози покаяння змивають і спалюють гріх. І ще – вони животворять, перетворюють гріховне єство, дають силу «ходити шляхом заповідей Господніх», зміцнюючись упованням на Бога. У вогненній купелі Покаяння, писав преподобний, «сам себе переплавляєш ти, грішнику, сам себе воскрешаєш із мертвих».

Преподобний Єфрем, через своє смирення вважаючи себе нижчим і гіршим за всіх, наприкінці життя вирушив до Єгипту, щоб побачити подвиги великих пустельників. Його прийняли там як бажаного гостя, і він сам отримав велику втіху від спілкування з ними. На зворотному шляху він відвідав у Кесарії Каппадокійській святителя Василія Великого (пам’ять 1 січня), який забажав висвятити його на пресвітера, але преподобний визнав себе негідним ієрейства і за наполяганням святителя прийняв лише сан диякона, у якому перебував до смерті. Згодом святитель Василій Великий запрошував преподобного Єфрема на кафедру єпископа, але святий удав із себе юродивого, щоб відхилити цю честь, через смирення вважаючи себе негідним її. Після повернення у свою Едеську пустелю преподобний Єфрем хотів провести кінець життя в усамітненні. Але Божий Промисел ще раз покликав його на служіння ближнім. Жителі Едеси страждали від голоду, що лютував. Сильним словом преподобний спонукав багатих надавати допомогу незаможним. На пожертви вірян він побудував лікарню для вбогих і хворих. Потім преподобний віддалився в печеру під Едесою, де й залишився до кінця свого життя.

Преподобний Єфрем названий Сирином, тобто сирійцем, тому що Месопотамія, у якій він народився, у давнину зараховувалася до Сирії.