Олена
Константинопольська рівноапостольна
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Житія рівноапостольних імператора Костянтина та цариці Олени
Святий імператор Костянтин (306–337), який отримав від Церкви ймення «рівноапостольний», а у всесвітній історії названий Великим, був сином цезаря Констанція Хлора (305–306), що правив країнами Галлією та Британією. Величезна Римська імперія була на той час розділена на Західну та Східну, на чолі яких стояли два самостійні імператори, що мали співправителів, одним із яких у Західній частині й був батько імператора Костянтина. Свята цариця Олена, мати імператора Костянтина, була християнкою. Майбутній правитель усієї Римської імперії — Костянтин — був вихований у повазі до християнської релігії. Його батько не переслідував християн у підвладних йому країнах, тоді як у решті Римської імперії християни зазнавали жорстоких гонінь з боку імператорів Діоклетіана (284–305), його співправителя Максиміана Галерія (305–311) — на Сході, та імператора Максиміана Геркула (284–305) — на Заході.
Після смерті Констанція Хлора його син Костянтин у 306 році був проголошений військами імператором Галлії та Британії. Першим ділом нового імператора було проголосити у підвладних йому країнах свободу сповідання християнської віри. Фанатик язичництва Максиміан Галерій на Сході та жорстокий тиран Максенцій на Заході ненавиділи імператора Костянтина і зловмишляли його скинути та вбити, але Костянтин випередив їх і в низці воєн з Божою допомогою розбив усіх своїх супротивників. Він молив Бога дати йому знамення, яке надихнуло б його військо хоробро битися, і Господь явив йому на небі сяюче знамення Хреста з написом «Цим перемагай».
Ставши повноправним правителем Західної частини Римської імперії, Костянтин видав у 313 році Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли воцарився як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту і на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа. Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії стародавній Рим, що був центром язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, у місто Візантію, яку й було перейменовано на Константинополь.
Костянтин був глибоко переконаний, що тільки християнська релігія може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він усіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, дбав про духовенство. Глибоко шануючи Хрест Господній, імператор бажав знайти і сам Животворчий Хрест, на якому був розп’ятий Господь наш Ісус Христос. Для цієї мети він направив до Єрусалима свою матір — святу царицю Олену, давши їй великі повноваження та матеріальні засоби. Разом із Єрусалимським Патріархом Макарієм свята Олена розпочала пошуки, і Промислом Божим Животворчий Хрест був чудесним чином знайдений у 326 році.
Перебуваючи в Палестині, свята цариця багато зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов’язані із земним життям Господа і Його Пречистої Матері, від будь-яких слідів язичництва, повеліла спорудити в цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Костянтин наказав звести величний храм на славу Воскресіння Христового. Свята Олена віддала Животворчий Хрест на зберігання Патріарху, частину ж Хреста взяла із собою для вручення імператору. Роздавши в Єрусалимі щедрі милостині та влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислуговувала, свята цариця Олена повернулася до Константинополя, де невдовзі померла в 327 році. За свої великі заслуги перед Церквою і труди з віднайдення Животворчого Хреста цариця Олена іменується рівноапостольною.
Мирне існування християнської Церкви було порушене внутрішніми церковними нестроєннями та розбратами через появу єресей. Ще на початку діяльності імператора Костянтина на Заході виникла єресь донатистів і новаціан, які вимагали повторення хрещення над християнами, що відпали під час гонінь. Ця єресь, відкинута двома помісними соборами, була остаточно засуджена Міланським Собором 316 року. Але особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, що виникла на Сході; він зухвало відкинув Божественну сутність Сина Божого і навчав про тварність Ісуса Христа.
За велінням імператора у 325 році був скликаний Перший Вселенський Собор у місті Нікеї. 318 єпископів зібралися на цей Собор; його учасниками були єпископи-сповідники часів гонінь і багато інших світильників Церкви, серед яких — святитель Миколай Мирлікійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. Єресь Арія була засуджена і складено Символ віри, в який було внесено термін «Єдиносущний Отцю», що назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про Божественність Ісуса Христа, Який прийняв людську природу для викуплення всього людського роду. Можна дивуватися глибокому церковному свідомості й відчуттю святого Костянтина, який виокремив визначення «Єдиносущний», почуте ним у дебатах Собору, і запропонував внести це визначення до Символу віри.
Після Нікейського Собору рівноапостольний Костянтин продовжував активну діяльність на користь Церкви. Наприкінці життя він прийняв Святе Хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Помер святий Костянтин у день П’ятдесятниці в 337 році і був похований у церкві Святих апостолів, у заздалегідь підготовленій ним гробниці.
Елена Константинопольская равноапостольная: Равноапостольные царь Константин и матерь его царица Елена
Император Константин Великий
Святой император Константин (306–337), получивший от Церкви именование Равноапостольный, а во всемирной истории наименованный Великим, был сыном цезаря Констанция Хлора (305–306), правившего странами Галлией и Британией. Огромная Римская империя была в то время разделена на Западную и Восточную, во главе которых находились два самостоятельных императора, имевшие соправителей, одним из которых в Западной половине и был отец императора Константина. Святая царица Елена, мать императора Константина, была христианкой. Будущий правитель всей Римской империи – Константин – был воспитан в уважении к христианской религии. Отец его не преследовал христиан в управляемых им странах, в то время, как во всей остальной Римской империи христиане подвергались жестоким гонениям со стороны императоров Диоклетиана (284–305), его соправителя Максимиана Галерия (305–311) – на Востоке и императора Максимиана Геркула (284–305) – на Западе. После смерти Констанция Хлора сын его Константин в 306 году был провозглашен войсками императором Галлии и Британии. Первым делом нового императора было провозгласить в подвластных ему странах свободу исповедания христианской веры. Фанатик язычества Максимиан Галерий на Востоке и жестокий тиран Максентий на Западе ненавидели императора Константина и злоумышляли его низложить и убить, но Константин предупредил их и в ряде войн, с помощью Божией, разбил всех своих противников. Он молил Бога дать ему знамение, которое воодушевило бы его войско храбро сражаться, и Господь явил ему на небе сияющее знамение Креста с надписью "Сим побеждай". Сделавшись полновластным правителем Западной части Римской империи, Константин издал в 313 году Миланский эдикт о веротерпимости, а в 323 году, когда воцарился как единственный император над всей Римской империей, распространил действие Миланского эдикта и на всю восточную часть империи. После трехсот лет гонений христиане впервые получили возможность открыто исповедовать свою веру во Христа.
Отказавшись от язычества, император не оставил столицей империи древний Рим, бывший центром языческого государства, а перенес свою столицу на восток, в город Византию, которая и была переименована в Константинополь. Константин был глубоко убежден, что только христианская религия может объединить огромную разнородную Римскую империю. Он всячески поддерживал Церковь, возвращал из ссылки исповедников-христиан, строил церкви, заботился о духовенстве. Глубоко почитая Крест Господень, император желал найти и самый Животворящий Крест, на котором был распят Господь наш Иисус Христос. Для этой цели он направил в Иерусалим свою мать - святую царицу Елену, дав ей большие полномочия и материальные средства. Вместе с Иерусалимским Патриархом Макарием святая Елена приступила к поискам, и Промыслом Божиим Животворящий Крест был чудесным образом обретен в 326 году. Находясь в Палестине, святая царица многое совершила в пользу Церкви. Она приказала освободить все места, связанные с земной жизнью Господа и Его Пречистой Матери, от всяких следов язычества, повелела воздвигнуть в этих памятных местах христианские церкви. Над пещерой Гроба Господня сам император Константин повелел соорудить великолепный храм в славу Воскресения Христова. Святая Елена отдала Животворящий Крест на хранение Патриарху, часть же Креста взяла с собой для вручения императору. Раздав в Иерусалиме щедрую милостыню и устроив трапезы для бедных, во время которых сама прислуживала, святая царица Елена возвратилась в Константинополь, где вскоре скончалась в 327 году.
За свои великие заслуги перед Церковью и труды по обретению Животворящего Креста царица Елена именуется Равноапостольной.
Мирное существование христианской Церкви было нарушено возникшими внутри Церкви нестроениями и раздорами от появившихся ересей. Еще в начале деятельности императора Константина на Западе возникла ересь донатистов и новациан, требовавших повторения крещения над отпадшими во время гонений христианами. Эта ересь, отвергнутая двумя поместными соборами, была окончательно осуждена Миланским Собором 316 года. Но особенно губительной для Церкви оказалась возникшая на Востоке ересь Ария, дерзнувшего отвергнуть Божественную сущность Сына Божия и учить о тварности Иисуса Христа. По повелению императора, был созван в 325 году Первый Вселенский Собор в городе Никее. 318 епископов собрались на этот Собор, его участниками были епископы-исповедники в период гонений и многие другие светильники Церкви, среди которых - святитель Николай Мирликийский. Император присутствовал на заседаниях Собора. Ересь Ария была осуждена и составлен Символ веры, в который был внесен термин "Единосущный Отцу", навсегда закрепивший в сознании православных христиан истину о Божественности Иисуса Христа, принявшего человеческую природу для искупления всего человеческого рода.
Можно удивляться глубокому церковному сознанию и чувству святого Константина, выделившему определение "Единосущный", слышанное им в прениях Собора, и предложившему внести это определение в Символ веры.
После Никейского Собора равноапостольный Константин продолжал активную деятельность в пользу Церкви. В конце жизни он принял святое крещение, подготовившись к нему всей своей жизнью. Скончался святой Константин в день Пятидесятницы в 337 году и был погребен в церкви святых Апостолов, в заранее приготовленной им гробнице.