Єпіфаній

Святитель Єпіфаній, єпископ Кіпрський, жив у IV столітті у Фінікії, за походженням був єврей, у молодості здобув добру освіту. Він навернувся до християнської віри після того, як побачив монаха на ім’я Лукiан, що віддав убогому свою одежу. Вражений милосердям монаха, Єпіфаній попросив наставити його в християнстві. Він прийняв Хрещення і пішов у монастир, заснований його наставником Лукiаном.

У монастирі він подвизався під керівництвом досвідченого старця Іларіона, займався переписуванням грецьких книг, успішно зростаючи в чернечому житті. За свої подвиги святий Єпіфаній сподобився дару чудотворінь, але щоб уникнути людської слави, відійшов у пустелю Спанідріон. Там його захопили розбійники й три місяці тримали в полоні. Словом про покаяння він привів одного з них до віри в Істинного Бога. Коли святого відпустили, розбійник пішов із ним. Єпіфаній привів його до монастиря й охрестив з ім’ям Іоанн. Відтоді той став вірним учнем святого й ретельно записував його життя та чудеса.

Слава про праведне життя святого Єпіфанія поширювалася далеко за межі обителі. Він вдруге відійшов у пустелю разом з Іоанном, але й там до нього приходили учні. Так виникла нова обитель. Згодом Єпіфаній і Іоанн здійснили паломництво до Єрусалима, а потім повернулися до монастиря Спанідріон.

Єпископське служіння

Жителі міста Лікії послали до святого інока Полівія з проханням зайняти єпископський престол. Але прозорливий подвижник, дізнавшись про це, таємно відійшов у Пафійську пустелю до великого подвижника Іларіона, під керівництвом якого подвизався в молодості. Два місяці вони провели у спільних молитвах, після чого Іларіон послав Єпіфанія в Саламін.

Там єпископи зібралися для обрання нового архієрея. Старшому з них, єпископу Паппію, Господь відкрив, що слід обрати інока Єпіфанія. Так близько 367 року він був поставлений єпископом Саламіна.

Святитель Єпіфаній прославився на кафедрі великою ревністю про віру, любов’ю й милосердям до бідних, простотою характеру. Він багато потерпів від наклепів і заздрості деяких клириків. За чистоту життя отримав дар бачити під час Літургії зішестя Святого Духа на Святі Дари. Одного разу він був позбавлений цього видіння й сказав одному з клириків: «Вийди, сину мій, бо ти сьогодні недостойний бути присутнім при звершенні Таїнства».

Останні роки і кончина

Наприкінці життя святителя Єпіфанія, за підступами імператриці Євдоксії та патріарха Феофіла Олександрійського, викликали до Константинополя на собор для суду над святителем Іоанном Золотоустим. Але Єпіфаній, не бажаючи брати участь у беззаконному суді, покинув Константинополь.

Під час плавання він відчув наближення смерті, дав учням останнє наставлення — дотримуватися заповідей Божих і берегти розум від нечистих помислів — і через два дні відійшов до Господа.

Жителі Саламіна з риданнями зустріли тіло свого архіпастиря й 12 травня 403 року з честю поховали його в новій церкві, збудованій святителем.

Спадщина святителя Єпіфанія

Сьомий Вселенський Собор назвав його «отцем і учителем Церкви». У його творіннях — «Панарій» та «Анкорат» — міститься спростування аріанської та інших єресей. В інших працях збереглося багато дорогоцінних церковно‑історичних переказів і згадок про грецькі переклади Біблії.