Євстафій

Мученики Антоній, Іоанн та Євстафій Віленські

Литовські святі мученики Антоній, Іоанн та Євстафій Віленські служили при дворі великого князя Литовського Ольгерда (1345–1377). Життєві розрахунки спонукали Ольгерда прийняти християнство, щоб, одружившись із православною вітебською княжною Марією Ярославною († 1346), розширити свої володіння. Спочатку князь опікувався православною вірою: він дозволив духівнику княгині Марії, священнику Нестору, проповідувати, дозволив збудувати кілька храмів — два у Вітебську та один у Вільно (нині Вільнюс) в ім’я святої мучениці Параскеви. Отець Нестор навернув до православ’я кількох придворних литовців-язичників. Серед них були два брати з місцевої знаті — Нежило і Кумець, названі у Святому Хрещенні Антонієм та Іоанном.

Після смерті дружини Ольгерд під тиском литовських язичницьких жерців, які мали великий вплив на народ, відмовився від християнства і знову став поклонятися ідолам. Святі Антоній та Іоанн продовжували дотримуватися всіх християнських звичаїв, зокрема, не вживали скоромної їжі у пісні дні. Жерці почали вимагати, щоб великий князь Литовський покарав святих Антонія та Іоанна. Ольгерд умовляв Антонія та Іоанна відмовитися від християнства. Брати не зрадили своєї віри. Тоді роздратований князь наказав кинути їх до в’язниці. Цілий рік страждали брати в неволі. Молодший із братів, святий Антоній, мужньо і терпеливо переносив муки, а старший, Іоанн, не витримав випробувань. Потай від брата Іоанн оголосив Ольгерду, що готовий підкоритися його волі, аби лише йому повернули свободу. Зраділий відступництвом в’язня, князь звільнив не лише Іоанна, а й святого Антонія. Іоанн, хоч зовні й виконував язичницькі обряди та звичаї, але в серці своєму залишався християнином. Святий Антоній же всім своїм способом життя відкрито сповідав Православ’я. Він дорікав братові за малодушність і боягузтво, закликав його покаятися і знову відкрито сповідати Ім’я Христове.

Одного разу до князівського столу, куди були запрошені й святі брати, подали м’ясну страву. Іоанн, хоч був пісний день, через страх перед муками не наважився відмовитися від скоромної їжі. Антоній же, відкрито визнаючи себе християнином, відмовився від м’яса. Розгніваний князь знову кинув святого Антонія до в’язниці. Брат, що зрікся віри, залишився на волі, але з ним, як із зрадником, перестали спілкуватися не лише християни, а й язичники. Іоанн усвідомив свій тяжкий гріх і став зі сльозами каятися у своїй малодушності. Святий Антоній зазначив, що братні стосунки у них можуть бути лише в тому разі, якщо він відкрито почне сповідати віру в Господа Ісуса Христа. Щоб виконати волю брата, Іоанн шукав зручної нагоди оголосити себе християнином. У слушний час, коли князя оточував численний натовп придворних, святий Іоанн голосно оголосив себе християнином. Це викликало в Ольгерда та всіх присутніх таку лють, що вони почали жорстоко бити сповідника, після чого, за наказом князя, його було вкинуто до тієї самої в’язниці, в якій нудився його брат святий Антоній.

Натовпи людей приходили до темниці, щоб побачити безстрашних сповідників. Сила правди, яку вони проповідували, їхня непохитна віра і твердість духу в тяжких умовах ув’язнення настільки вражали народ, що багато хто приймав Святе Хрещення. Язичницькі жерці почали вимагати від Ольгерда, щоб той віддав святих братів на смерть і таким чином спинив віру в Христа, що швидко поширювалася в народі. Великий князь поступився вимогам язичників, але спочатку вирішив стратити лише святого Антонія, сподіваючись, що святий Іоанн знову відречеться від християнства. Всю ніч перед стратою провів святий Антоній у молитві, дякуючи Богові за посланий йому мученицький вінець і просячи Його зміцнити брата в очікуваних тяжких випробуваннях. Вранці 14 квітня 1347 року обидва святі мученики причастилися Святих Таїн, потім святого Антонія повели на страту. Язичники повісили його на дубі. Святий же Іоанн залишався твердим і непохитним у християнській вірі, продовжував проповідувати народу, що збирався біля темниці. Озвірілі язичники жорстоко розправилися з ним. 24 квітня 1347 року вони спочатку задушили його, потім мертвого повісили на тому самому дубі, як і пророкував перед смертю святий Антоній. Тіла святих мучеників були з честю поховані віруючими християнами в храмі в ім’я святителя Миколая Чудотворця.

Мученицька смерть святих Антонія та Іоанна принесла благодатний духовний плід. Родич святих братів Круглець, придворний князя Ольгерда, вражений стійкістю мучеників, прийняв Святе Хрещення від священника Нестора з іменем Євстафій. Після Хрещення Євстафій став вести істинно християнський спосіб життя, виконуючи всі устави православної церкви. Одного разу великий князь, який дуже любив свого молодого придворного, помітив, що той відростив собі волосся. На запитання Ольгерда, чи не християнин він, Євстафій відкрито сповідав себе християнином. Таке зізнання викликало в князя лють. Бажаючи відвернути сповідника від Христової віри, він став примушувати святого Євстафія з’їсти м’ясо. Це було в п’ятницю Різдвяного посту. Святий мученик відмовився. Тоді Ольгерд наказав бити юнака залізними палицями. Але він тільки славословив і дякував Богові за те, що Він удостоїв його постраждати за Своє Святе Ім’я. Запеклий князь наказав вивести оголеного святого Євстафія на сильний мороз і лити в його вуста крижану воду. Від цієї тортури тіло страждальця посиніло від холоду, часом зупинялося дихання, але він і цю муку виніс із Божою допомогою. Ольгерд у сказі повелів роздробити йому кістки ніг від підошов до колін, зірвати з голови разом зі шкірою волосся, відрізати вуха та ніс. Так мучили святого три дні. Святий Євстафій утішав християн, що плакали, бачачи його страждання: «Не плачте за мною, браття, що руйнується ця земна оселя моєї душі, бо невдовзі я сподіваюся отримати для неї у Господа оселю нерукотворну на небесах». Ольгерд засудив його до страти. Святий мученик, попри те, що його ноги були роздроблені, зміцнюваний Божою допомогою, йшов на місце страти так бадьоро, що мучителі, які вели його, ледве встигали за ним, дивуючись явному чуду. 13 грудня 1347 року святий Євстафій був закатований і підвішений на тому самому дубі, що й його родичі святі Антоній та Іоанн. Його чесне тіло було залишено на дереві близько від землі, щоб його могли з’їсти хижі звірі та птахи, але жоден звір, жоден птах не могли наблизитися до тіла: хмарний стовп захищав його від хижаків. Через три дні останки святого Євстафія були поховані в Микольському храмі, поруч із тілами святих братів Антонія та Іоанна.

На тому місці, де раніше ріс дуб, згодом було споруджено храм в ім’я Пресвятої Трійці. Під час перенесення тіл святих страстотерпців до цього храму було віднайдено нетлінними їхні мощі, від яких відбувалися чудеса та зцілення. На прохання православних литовців, святитель Алексій, митрополит Московський († 1378; пам’ять 12 лютого), звернувся до Константинопольського патріарха Філофея (1354–1355, 1362–1376) з тим, щоб він благословив зарахувати мучеників до лику святих. Патріарх уже в 1364 році надіслав преподобному Сергію Радонезькому († 1392; пам’ять 25 вересня) хрест із мощами святих Антонія, Іоанна та Євстафія.

Подвиг святих мучеників мав велике значення для всієї Литви. Сам князь Ольгерд не лише повернувся до християнської віри, а й наприкінці життя прийняв іноцтво. Усі його 12 синів були християнами. До кінця XIV століття половина жителів Вільно сповідали православ’я. Згодом протягом століть мощі святих страстотерпців Антонія, Іоанна та Євстафія не лише прославлялися чудесами, що виходили від них, а й зазнали багато випробувань. У 1915 році під час наступу німців ці святині, як найкоштовніші реліквії православ’я в Прибалтійському краї, були вивезені до Москви митрополитом Тихоном, майбутнім патріархом. У пам’яті віруючих Вільнюса і донині живуть сумні спогади про прощання зі святими мучениками та радісні — про урочисту зустріч мощів святих Антонія, Іоанна та Євстафія у 1946 році у Віленському Свято-Духовому монастирі. Дата їхнього повернення — 13 (26) липня — відтоді щороку урочисто відзначається в цьому монастирі.