Феодор

Святий благовірний князь Феодор Смоленський і Ярославський, прозваний Чорним, народився у грізний для Русі час монгольської навали — близько 1237–1239 років — і був наречений у Хрещенні на честь святого великомученика Феодора Стратилата, особливо шанованого руськими князями‑воїнами. Воїнськими подвигами судилося прославитися і самому святому князю Феодору.

У 1239 році, коли молитвами Пресвятої Богородиці святий воїн‑мученик Меркурій Смоленський врятував Смоленськ від Батия, юного Феодора в місті не було — його вивезли у безпечне місце. У 1240 році помер його батько, князь Ростислав, правнук благовірного князя Ростислава Смоленського й Київського.

Старші брати поділили між собою батьківські землі, а молодшому — отроку Феодору — виділили невеликий Можайськ. Тут минуло його дитинство: він навчався Святому Писанню, церковній службі та воїнському мистецтву.

Шлях князя та перше князювання

У 1260 році святий Феодор одружився з Марією Василівною, дочкою святого благовірного князя Василія Ярославського, і став князем Ярославським. У них народився син Михаїл, але невдовзі князь овдовів. Багато часу він проводив у ратних трудах, а вихованням сина займалася теща, княгиня Ксенія.

У 1277 році руські князі, серед яких був і Феодор, у союзі з татарами здійснили похід в Осетинську землю й узяли «славний град їх Тетяков». Союзні війська здобули повну перемогу.

З часів святого Олександра Невського хани Золотої Орди, бачачи незламну силу Русі, почали шукати союзу з руськими князями. Руська Церква використала це для християнського просвітництва інородців: у 1261 році в Сараї була заснована православна єпархія.

Саме в ці роки святий Феодор опинився в Орді. За ратні подвиги він здобув особливу прихильність хана Менгу‑Теміра, який шанував Православну Церкву. Літопис свідчить: «А князя Феодора Ростиславича цар Менгу‑Темир і цариця його вельми любили і на Русь не хотіли відпускати мужності ради і краси лиця його».

Три роки перебував князь у Орді. Коли ж повернувся до Ярославля, місто його не прийняло: «Сей град княгини Ксенії, і є у нас князь Михаїл».

Феодор мусив знову повернутися в Орду.

Шлюб із татарською царівною та служіння Русі

Цариця, дружина Менгу‑Теміра, «любила його зело» і хотіла видати за нього свою дочку. Це був безпрецедентний крок: хан мав визнати рівність руського князя та дозволити хрещення царівни. Заради союзу з Руссю він погодився.

Царівну охрестили з ім’ям Анна, і святий Феодор узяв її за дружину. Хан побудував йому палац, дав бояр і дружину.

У Орді народилися його сини — святі благовірні князі Давид і Константин.

Величезний вплив Феодора в Орді він використовував на благо Русі та Церкви. Православ’я зміцнювалося серед татар, руські звичаї поширювалися на Дону, Волзі, Уралі й далі до Монголії. Археологи й нині знаходять православні ікони та хрести по всій території колишньої Орди.

Так почалося велике місіонерське служіння Руської Церкви на Сході.

Повернення на Русь і друге князювання

У 1290 році князь отримав звістку про смерть свого первістка Михаїла. Хан відпустив його з великою честю. Повернувшись у Ярославль, Феодор ревно дбав про благоустрій міста й князівства, особливо любив Спасо‑Преображенську обитель.

Він підтримував сина Олександра Невського — Андрія — у всіх починаннях. У 1296 році ледь не вибухнула братовбивча війна між князями, але завдяки мудрості єпископів Симеона та Ізмаїла мир було відновлено. Участь Феодора в цьому з’їзді свідчить про його великий дипломатичний авторитет.

У 1297 році він ходив походом на Смоленськ, щоб повернути свої законні права, але місто взяти не зміг.

Останні дні та блаженна кончина

Невдовзі після походу святий князь занедужав. 18 вересня 1299 року він звелів перенести себе до Спасо‑Преображенського монастиря й прийняв чернечий постриг.

Під час постригу він попросив винести його на монастирський двір, де зібрався народ. Там він публічно сповідався перед усіма, просив прощення в кожного й сам усіх прощав.

Лише після цього він завершив прийняття Ангельського образу.

Уночі братія молилася над ним. Коли на утрені почали третю «Славу» Псалтиря, святий Феодор осінив себе хрестом і тихо відійшов до Господа.

Його вигляд у гробі був дивовижний: «Не як мертвий лежав, але як живий; лице його світилося, подібно до сонячних променів».

Пам’ять і прославлення

Після нього в Ярославлі княжив його син святий Давид. Другий син, Константин, імовірно, помер раніше.

Почитання святого Феодора почалося невдовзі після його смерті. У 1322–1327 роках за благословенням єпископа Прохора було створено знамените Феодорівське Євангеліє, прикрашене мініатюрами.

5 березня 1463 року були знайдені мощі святого князя Феодора та його синів Давида й Константина. Літописець свідчив: «Лежали у єдиному гробі; князь Феодор був великого зросту, а сини його — менші, лежали під його пазухами».