Фотій

Святитель Фотій, митрополит Київський і всієї Русі, був родом грек із пелопоннеського міста Монемвасії (Мальвазії). Ще в отроцькі роки він вступив до монастиря і був пострижеником старця Акакія, великого подвижника (згодом митрополита Монемвасійського). У 1408 році, коли Фотій перебував у Константинополі у Патріарха з дорученням від митрополита, постало питання про заміщення руської кафедри після кончини святителя Кипріана († 1406; пам’ять 16 вересня). Вибір Патріарха Матфія (1397–1410) впав на Фотія, відомого своєю вченістю і святістю життя. 1 вересня 1408 року святителя Фотія було поставлено на митрополита, і через рік він прибув на Русь.

Півроку він провів у Києві (вересень 1409 – лютий 1410), займаючись упорядкуванням справ південних єпархій Руської Церкви, що входили тоді до складу князівства Литовського, а точніше, як його називали, Литовського і Руського. Святитель бачив, що престол митрополита — духовне осереддя церковного життя Русі — не може перебувати в Київській землі, що дедалі більше підпадала під залежність від католицької Польщі. За прикладом попередніх руських митрополитів, які перенесли своє місцеперебування спочатку до Володимира, а потім до Москви, митрополит Фотій у день Святої Пасхи 1410 року прибув до Москви.

22 роки подвизався святитель у багатотрудному служінні Предстоятеля Руської Церкви. У важких умовах воєн, міжусобиць, грабіжницьких набігів татар він зумів високо підняти духовне значення, матеріальне забезпечення та благоліпність храмів Московської кафедри. Добробут Церкви дозволяв святителю Фотію надавати велику допомогу зубожілому Константинопольському Патріархату, зміцнювати міжнародне значення Руської Православної Церкви та Руської держави. Вороги Православ’я не раз намагалися перешкодити церковно-патріотичному служінню Фотія. Навесні 1410 року, коли святий Фотій прибув із Москви до Володимира, хан Єдигей, який спустошив за два роки до того Руську землю, здійснив новий похід із метою захоплення в полон самого митрополита. Татарські загони на чолі з царевичем Таличею «згоном», тобто раптово і швидко, взяли Володимир. Але Бог зберіг праведника: напередодні, не підозрюючи про небезпеку, святитель виїхав до заміського Святоозерського монастиря. Коли татари кинулися в погоню, він укрився в невеликому селищі, оточеному непрохідними болотами, на річці Сеньзі. Не зумівши захопити митрополита, озлоблені татари віддали на розграбування Володимир і особливо Успенський кафедральний собор. Ключар собору Патрикей зазнав страшних тортур і прийняв мученицьку кончину від грабіжників-татар, але не відкрив місця, де сховав церковні святині та скарби.

Стараннями святого митрополита Фотія було відновлено молитовно-канонічну єдність Руської Церкви: окрема Литовська митрополія, заснована за наполяганнями князя Вітовта для південних і західних руських православних єпархій, у 1420 році була скасована. Святитель того ж року відвідав повернуті єпархії та привітав паству великим повчальним посланням. Мудрий і високоосвічений пастир залишив багато повчань і послань. Велике богословське значення мали його викриття єресі стригольників, що виникла у Пскові ще до його правління. Зусиллями мудрого святителя єресь припинилася (у 1427 році).

Важливими церковно-історичними джерелами є складений святим Фотієм «Чин обрання і поставлення єпископів» (1423), «Повчання про важливість священного сану та обов’язки священнослужителів», а також «Духовний заповіт», у якому розповідається про його життя. Великою справою святителя було також складання під його керівництвом Загальноруського літописного зводу (близько 1423 року).

20 квітня 1430 року святий архіпастир був сповіщений Ангелом про майбутню кончину і мирно спочив у Господі у вказаний йому термін, на свято Покладення ризи Богородиці, 2 липня 1431 року. Мощі його були знайдені у 1471 році.