Філарет

Праведний Філарет Милостивий, син Георгія та Анни, вихований у благочесті та страху Божому, жив у VIII ст. у селищі Амнія Пафлагонської області (Мала Азія). Дружина його, Феозва, була з багатої та знатної родини; у них були діти: син Іоат і дочки Іпатія та Єванфія.

Філарет був багатим і знатним вельможею, але багатство його не радувало. Знаючи, як багато людей страждають від злиднів, згадував він слова Спасителя про Страшний суд і про «найменших сих» (Мф. 25:40), слова апостола про те, що людина, помираючи, нічого не виносить зі світу (1 Тим. 6:7), рядки царя Давида про винагороду праведника (Пс. 36:25). І Філарет прославився милосердям до вбогих.

Одного разу ізмаїльтяни (араби) напали на Пафлагонію, спустошили країну і розграбували майно Філарета. У нього залишилося двоє волів, корова, кілька вуликів і дім. Але й це, останнє, він поступово роздав бідним. Стійко і покірно зносив він закиди дружини та глузування дітей. «Я маю в сховках, вам невідомих, таке багатство і такі скарби, — відповідав він рідним, — яких вистачить вам, навіть якщо ви й сто років проживете без праці, ні про що не піклуючись».

І Господь віддав Філарету за його милосердя: коли була віддана остання міра пшениці, його старий друг прислав йому сорок мір, а після того, як було віддано жебракові теплий одяг, до нього повернулося багатство.

У той час візантійська імператриця Ірина (797–802) шукала наречену для сина — майбутнього співправителя Костянтина Багрянородного (780–797), і для цього по всій імперії розіслала послів. Посли не оминули й Амнію. Коли Філарет і Феозва дізналися, що найвищі гості мають відвідати й їхній дім, Філарет дуже зрадів, а Феозва засмутилася: у домі не було взагалі ніякої їжі, а про належне частування годі було й думати. Але Філарет наказав дружині гарно прибрати в домі. Сусіди, дізнавшись, що очікуються царські посли, принесли вдосталь усього для багатого бенкету. Посли відібрали для царських оглядин, разом із 10 найкрасивішими дівчатами, внучку Філарета, Марію. Марія перевершила своїх суперниць добротою і скромністю та стала царицею, а Костянтин Багрянородний щедро обдарував Філарета. Так повернулися до Філарета слава і багатство. Але, як і раніше, святий милостивець щедро роздавав милостиню, влаштовував трапези для вбогих і сам служив їм під час цих трапез. Усі дивувалися смиренню Філарета і казали: «Воістину людина ця вся Божа, істинний учень Христів».

Слузі він наказав зробити три скриньки і наповнити їх окремо золотими, срібними та мідними монетами: з першої отримували милостиню зовсім незаможні, з другої — ті, що втратили кошти, а з третьої — ті, хто лицемірно видурював гроші.

Так, не приймаючи почестей, у смиренні та любові до вбогих досяг блаженний старець 90 років. Передбачаючи свою кончину, він вирушив у Константинопольський монастир Родольфія, роздав там усе, що мав при собі, на монастирські потреби та вбогим. Закликавши рідних, наставляв їх у милосерді та нестяжанні й мирно переставився до Бога. Помер він у 792 році і похований в обителі Суда Родольфія в Константинополі.

Святість праведного Філарета підтвердило явлене після його смерті чудо. Коли тіло святого несли до місця поховання, один чоловік, одержимий бісом, вхопився за труну і йшов із похоронною процесією. На цвинтарі сталося зцілення біснуватого: біс повалив чоловіка на землю, а сам вийшов із нього. Багато інших чудес і зцілень звершувалося біля гробу святого.

Після смерті праведного Філарета його дружина Феозва трудилася, відновлюючи в Пафлагонії монастирі та храми, зруйновані під час іноземних навал.