Гавриїл

У сонмі обчислюваних лише Господом святих Православної Церкви ми знаходимо імена багатьох мучеників, які добровільно принесли себе в «жертву живу». Це вони, перебуваючи в готовності бути цілковито відданими Христу аж до смерті, мученицьки свідчили про Того, Хто є «путь, і істина, і життя» (Ін. 14, 6), про нетлінну цінність життя у Христі й з Христом.

Серед мучеників усіх часів визначне місце в православному календарі посідають діти. Починаючи з часів мучеників Маккавеїв та 14 тисяч немовлят, винищених Іродом у Віфлеємі, православне благочестя з особливою любов’ю ставиться саме до дітей, які стали жертвами раптової насильницької смерті. У їхньому випадку жертовна смерть поєднувалася з чистотою їхньої невинності. Тим самим ще не зовсім зрілі у фізичному сенсі отроки та немовлята ставали істинною «сіллю землі» і «світлом світу» (Мф. 5, 13–14). Звідси й зарахування багатьох немовлят та отроків, закатованих за віру язичниками в перші віки християнства, а також тих, хто згодом постраждав від іновірців, інославних та атеїстів, до лику святих. Звідси й народне вшанування, а згодом — канонізація мученика немовляти Гавриїла, названого Білостоцьким, Заблудівським і Слуцьким.

Особистість святого немовляти Гавриїла є образом сучасного мучеництва. Він не просто страждає перед судом язичників чи єретиків за сповідання віри, але страждає безвинно і помирає, не опираючись злу, щоб таким чином наслідувати приклад Христа. Він — отроча чисте (як співається в акафісті), плід спокійної і навіть радісної готовності терпіти страждання «аж до крові» за Того, Хто постраждав заради нас. Разом із земною мученицькою кончиною немовляти Гавриїла та одночасним його народженням для нового, кращого життя ми отримали особливого заступника за нас, грішних, перед престолом Всевишнього.

Мученик немовля Гавриїл народився, жив і постраждав на території нинішньої Польщі. Тому Польська Православна Церква ставиться до нього з особливим шануванням. На його честь будуються православні храми, він є небесним покровителем Братства православної молоді в Польщі, а також вважається особливим цілителем дітей. Після історично зумовлених злетів і падінь у шануванні святого мученика нині його пам'ять відзначається також усіма Православними Церквами.

Святий мученик немовля Гавриїл Білостоцький (Заблудівський, Слуцький) народився 22 березня 1684 року в селі Зверки Заблудівської парафії Білостоцького повіту Гродненської губернії. Був він сином благочестивих селян Петра та Анастасії Говдель. Хрестили його з іменем святого Архангела Гавриїла в храмі тогочасного Свято-Успенського Заблудівського монастиря — однієї з небагатьох обителей у цій частині Речі Посполитої, що зберегла на той час вірність Православ’ю. Немовля Гавриїл вирізнялося з-поміж інших дітей незвичайними для його віку якостями душі. Він зростав дитиною лагідною і незлобивою. У ньому була помітна схильність до молитви й усамітнення, а не до дитячих розваг та ігор. Його батьки, попри утиски, яким піддавалися тоді православні Речі Посполитої, що не бажали приймати Берестейську унію, свято берегли православну віру. Великий вплив на святе немовля Гавриїла справляла близькість монастиря, в якому під час богослужінь він духовно дозрівав, навчався молитви та пізнавав Бога.

У 1690 році родину Говдель спіткало велике горе. Невинний хлопчик став жертвою знущань. 11 квітня, коли мати шестирічного Гавриїла понесла чоловікові обід у поле, у дім заліз орендар села Шутко. Він приголубив дитя і таємно відвіз його до Білостока, де немовля піддали мукам. Спочатку його посадили в підвал, де за допомогою гострих знарядь проткнули йому бік для випускання крові. Після цього мученик був розп’ятий на хресті, встановленому в ночвах, і пошматований гострими знаряддями для випускання залишків крові. На дев'ятий день дитина померла. Кати таємно вивезли бездиханне тіло в поле і кинули біля узлісся поблизу села Зверки. Наближалося свято Святої Пасхи. До тіла прибігали голодні собаки, над ним кружляли хижі птахи, але собаки не тільки не розтерзали його, а навіть охороняли тіло від птахів. На гавкіт зійшлися жителі села і виявили жертву звірства. Кати були знайдені й покарані, а в мемуарах міського Заблудівського правління залишено відповідний запис. При зібранні народу, глибоко схвильованого таким звірством, тіло закатованого немовляти Гавриїла було віддане землі біля цвинтарного храму в Зверках, де й пробуло близько 30 років.

На початку XVIII століття всією територією Білостоцького повіту пройшла моровиця. Людей ледь встигали ховати. У селі Зверки померлих дітей намагалися ховати ближче до могили немовляти Гавриїла, відчуваючи незвичайну благодать цього місця. Одного разу, у 1720 році, під час погребіння випадково зачепили труну мученика. На превеликий подив, його тіло виявили нетлінним. Звістка про це блискавично рознеслася серед православно віруючого народу, посилюючи шанування мученика. Передання пов’язує з цією подією багато зцілень, що відбулися біля могили святого, і закінчення епідемії, що стало приводом для вшанування мученика. Знайдені мощі благоговійно перенесли в крипту під храмом у селі Зверки.

У 1746 році згоріла сільська церква у Зверках, але мощі залишилися неушкодженими. Частково обгоріла тільки ручка, та й то, безсумнівно, сталося згідно з Божим промислом, заради зміцнення віри та благочестя в православному народі. Коли святі мощі були перенесені до Заблудівського монастиря, ручка чудесно загоїлася і знову вкрилася шкірою.

У 1752 році архімандрит Слуцького монастиря Досифей (Голяховський), намісник Київського митрополита, склав тропар і кондак немовляті. 9 травня 1755 року через напружену обстановку, спричинену зовнішніми обставинами та недоброзичливістю інославного населення, з благословення Київського митрополита архімандрит Михаїл (Козачинський) переніс мощі святого мученика немовляти Гавриїла до Слуцького Свято-Троїцького монастиря Мінської губернії і склав віршовану повість про немовля-мученика Гавриїла. Хресна хода зі святими мощами, які в раці несли на руках, велично пройшла понад 300 верст. Мощі немовляти-мученика Гавриїла лежали в раці зовсім відкритими. Обидві ручки немовляти тримали маленький наперсний хрест. Пальці пошматовані, на тілі рвані рани. У 1820 році немовля Гавриїл було зараховане до лику святих Російською Православною Церквою.

Разом зі зростаючою славою немовляти-мученика Гавриїла і розширенням його вшанування православні християни намагалися особливим чином прикрасити раку з його святими мощами. У 1897 році на добровільні пожертви була виготовлена нова срібна рака. У 1908 році в друкарні Успенської Почаївської Лаври була надрукована служба святому мученику немовляті Гавриїлу, складена архієпископом Волинським і Житомирським Антонієм (Храповицьким). Того ж року єпископ Гродненський і Брестський Михаїл разом з єпископом Білостоцьким Володимиром ухвалили рішення перенести зі Слуцька частину мощів святого мученика немовляти Гавриїла до міста Білостока. Перенесення хреста і мощевика, в якому до 1897 року спочивали мощі святого мученика, почалося 31 травня. Святині були перенесені з міста Слуцька до Жировицького монастиря Успіння Божої Матері. З 1 по 12 червня через села Ялівка, Нова Воля, Полота, Заблудів, Зверки та Дойліди святі мощі були перенесені з Жировицького монастиря до Білостока. Таким чином, майже через 150 років святиня повернулася на свою батьківщину. Частинка святих мощів мученика немовляти Гавриїла перебувала у Свято-Миколаївському кафедральному соборі міста Білостока до 1912 року, поки не була перенесена до Благовіщенського монастиря в Супраслі. У Слуцьку, де залишилися мощі, була спеціальна книга, в якій записувалися відомі духовній і державній владі чудесні випадки, пов’язані з мощами святого мученика немовляти Гавриїла, що перебували там.

Всенародне вшанування мученика немовляти Гавриїла встановилося по всій Російській імперії. У день пам’яті святого до місця його упокоєння з усієї країни збиралися тисячі паломників. У 1915 році під час Першої світової війни єпископ Білостоцький Володимир вивіз дерев’яну раку з частинкою святих мощів мученика немовляти Гавриїла до Москви й тимчасово помістив у Покровському соборі на Красній площі. Після жовтневого перевороту 1917 року в Росії почалися криваві гоніння на православних. Ворогам Христа заважала пам’ять про немовля, що уподобилося Йому. Так, священномученик Іоанн Восторгов, настоятель московського Покровського собору на Красній площі, який захищав пам’ять святого від наруги, був притягнутий більшовиками як обвинувачений і згодом розстріляний. Рішенням Ради Народних Комісарів від 29 липня 1920 року було постановлено: «планово і послідовно проводити на території повну ліквідацію мощів…». Це розпорядження не оминуло і святі мощі мученика немовляти Гавриїла. У 30-х роках Троїцький Слуцький монастир, де доти зберігалися мощі, був закритий, а святі мощі мученика перенесені до музею атеїзму в Мінську.

Під час Другої світової війни репресії стали слабшати, і в 1942 році в хаосі воєнної нерозберихи православним жителям Мінська вдалося помістити святі мощі мученика немовляти Гавриїла в дерев’яну раку в кафедральному соборі Преображення Господнього в Мінську, настоятелем якого був митрополит Пантелеїмон (Рожновський). У 1943 році звістка про перебування святих мощів у мінському соборі дійшла до настоятеля церкви Різдва Пресвятої Богородиці в селищі Свислоч отця Алексія Зноска. Отець Алексій за короткий час написав акафіст святому мученику Гавриїлу, використовуючи понад 40 акафістів, які слугували йому взірцем. Акафіст був затверджений церковною владою у 1943–1944 роках і введений у церковне вжиток. 9–10 липня 1944 року святі мощі були перенесені з Мінська до Гродна, у церкву Покрова Божої Матері, де вони й перебували до 21 вересня 1992 року.

Повоєнна доля цієї святині вкрита завісою таємниці. Святі мощі протягом останніх кількох десятків років перебували в підземеллях гродненської церкви далеко від тих, хто міг би осквернити їх. Святі мощі перебували у вологому підвальному приміщенні у вкрай несприятливих умовах. Однак вони не постраждали, що вкотре свідчить про їхню святість.

21–22 вересня 1992 року з благословення архієпископів Гродненського і Волковиського Валентина та Білостоцького і Гданського Савви (нині Митрополита Варшавського і всієї Польщі) святі мощі були перенесені першою, починаючи з 1944 року, хресною ходою з гродненської церкви Різдва Пресвятої Богородиці, де вони зберігалися, до Свято-Миколаївського собору м. Білостока. На білорусько-польському кордоні їх зустрічало кілька тисяч вірян, які супроводжували мощі до самого Білостока через усі міста й села. Мощі немовляти-мученика Гавриїла перевозилися на автомобілі в дубовій раці. Дорогою віряни обсипали її квітами. У кожному місті чи селі, де є храм, робили зупинку. Святі мощі вносилися з хресною ходою до храму, де служилися молебні й акафісти. Віряни прикладалися до святині, залишаючись на ніч у храмі для молитви перед святими мощами немовляти Гавриїла. У самому Білостоку святі мощі зустріли на околиці міста і пронесли головними вулицями хресною ходою до Миколаївського собору. Хресна хода тривала близько трьох годин. У ній брало участь близько 60 тисяч людей. Рух транспорту вулицями був зупинений. Хресну ходу зустрічали навіть представники світської влади. Богослужіння в Миколаївському соборі тривало всю ніч. Вранці 27 вересня була також відслужена Божественна літургія. Після неї святі мощі немовляти-мученика Гавриїла обнесли хресною ходою навколо храму і помістили в правому боковому вівтарі собору. Щовівторка перед ракою зі святими мощами читається акафіст мученику Гавриїлу.

У Польщі мученик немовля Гавриїл шанується православними як покровитель дітей і молоді.