Геннадій

Преподобний Геннадій, наречений у святому хрещенні Григорієм, був єдиним сином богобоязливих боярина Іоанна та дружини його Олени, що жили в місті Могильові в Литві. Блаженний Григорій з малих літ був спонукуваний до справ духовних і перебував день і ніч у церкві, молячись Богу. Батькам Григорія це не подобалося. І з того часу Григорій задумав піти в руський монастир. Вибравши час, пішов із дому, роздав свій одяг жебракам і одягнувся в лахміття. У дорозі терпів багато бід і напастей. Але, бережений Богом, дійшов до Москви, де поклонився святиням і шукав обитель, де б йому прийняти іноцький чин і молитися Богу. Зустрівши однодумця на ім’я Федір, вирушив із ним у Великий Новгород, а звідти на річку Свір до преподобного Олександра, у якого просили благословення залишитися в його обителі. На що преподобний пророкував, що Федір залишиться богоугодно жити в миру, а Григорій буде наставником багатьом інокам, і відправив їх у Комельський ліс до преподобного Корнилія. Пробувши в пустині преподобного Олександра сорок днів і взявши благословення, вирушили в дорогу. Преподобний Корнилій прийняв Григорія, поклавши на нього чернечий іспит за святоотцівським переданням, а Федору знову провістив мирське життя (Федір дожив до глибокої старості і спочив у Москві). Через деякий час преподобний Корнилій постриг Григорія і нарек йому ім’я Геннадій.

Молодий інок подвизався в трудах і молитвах, у трапезній, у пекарні та на інших послухах. Братія, за намовою диявольською, роптала на нього, а незабаром і на самого Корнилія. І настоятель зі своїм учнем пішли в костромські краї, у дикий ліс на Сурське озеро, за шістдесят поприщ від обителі, неподалік від поселення царських бортників. Селяни дуже зраділи приходу преподобних, побудували їм келію і забезпечували їх усім необхідним. Преподобні ж подвизалися до Бога молитвами і постом, труди до трудів докладаючи: рубали ліс, орали землю і викопали чотири ставки, два з яких існують донині.

У певні роки великий князь Василій Іоаннович із великою княгинею Оленою вирушили на Біле озеро на моління, за обітницею своєю про чадороддя. Прибувши ж в обитель преподобного Корнилія і дізнавшись про віддалення святих на інше місце, дуже засмутилися на братію і сказали їм: «Через ваш рімпот і непослух не живе отець Корнилій у своїй пустині». І послали своїх слуг благати преподобного повернутися на колишнє місце. Преподобний повернувся і впав до ніг великого князя, просячи прощення за свій відхід. Благовірний же князь просив святого: «Любимцю мій, отче Корнилію, моли за нас милостивого Бога, щоб дарував нам Господь Бог плід чадороддя на спадщину роду нашому і на влаштування обителям, державу російському царству і на утвердження віри християнської». Також сказав великий князь преподобному залишитися в обителі, а нову пустинь благословити своєму учневі. Так і вчинив авва Корнилій і повелів преподобному Геннадію спорудити храм на честь Преображення Господнього. Блаженний Геннадій вчинив за повелінням великокнязівським і благословенням отця свого Корнилія, спорудивши церкву, прикрасив її іконами (частину з яких писав сам) та книгами. З огляду на примноження братії спорудив теплу церкву в ім’я преподобного Сергія Радонезького, влаштувавши її, як і першу.

Сам преподобний завжди трудився, являючи тим образ смирення і терпіння для братії. Влаштувавши для них житла, вдень рубав дрова, а вночі розносив по братських келіях, прап одяг братії, робив свічки, пік проскури, варив їжу. Найбільше ж у церковних службах досягав успіху, носив на тілі своєму вериги, залізні хрести і важкі ланцюги. Все це робив він заради смирення своєї плоті. Тому спочила на ньому благодать Пресвятої Тройці, він же спрямовувався на більший подвиг, подаючи приклад своїм учням. Навчав їх не стільки словом, скільки ділом. Ніхто не в силах висловити житіє преподобного, його хвороби, труди, піклування про братію. У похвалу отцю нашому Геннадію, а більше на славу Божу, повідаємо про чудеса його, що сотворив він благодаттю Божою.

*Чудо перше.* Якось блаженному довелося прийти в Москву з учнями своїми Серапіоном і Уаром, і були вони прийняті в боярині Іуліанії Федорівни, дружини Романа Юрійовича. Просила його господиня благословити синів її Даниїла і Микиту, і доньку Анастасію. Коли святий благословляв отроковицю, сказав їй: «Ти гілка прекрасна і паросток плодючий, будеш государиня цариця благовірна». Почувши це, всі здивувалися і відпустили блаженного з дарунками. Все ж сказане старцем збулося; з того часу цариця Анастасія стала мати велику віру в Бога і всіляко обдаровувала Любимоградську обитель. (Анастасія була першою дружиною першого російського самодержця — Іоанна Грозного).

*Чудо друге.* Про князя Бориса Палецького. Якось князь Борис Палецький сильно знемагав і прийшов на Сурське озеро помолитися. Преподобний Геннадій зрадів приходу князя і, зібравши братію, зустрів його біля святих воріт із достойною молитвою і дав у руки гостеві свій посошок; з цього моменту князь цілком одужав і прославив Бога та угодника Його, преподобного Геннадія, всі ж люди зраділи чудесному одужанню князя. Той на знак вдячності щедро жертвував обителі й повернувся додому. Благословення ж старця, посошок, звелів везти ієрею Василію. Отець Василь, зневаживши благословення святого, кинув дар у річку Кострому, чим сильно засмутив князя. Ієрей же, прибувши додому, знайшов дружину свою мертвою, і невдовзі сам впав у сильну недугу; почав каятися за вчинене і дав обітницю прийняти чернечий чин у святого старця Геннадія. І через деякий час просив прощення у старця і благав його, щоб причислив його до свого богообраного стада. Блаженний Геннадій постриг його і нарек ім’я йому Варлаам, і через кілька років став він ігуменом у Богоявленській обителі міста Костроми. Вищезгаданий князь Борис дав в обитель дзвін і 8 рублів.

*Чудо третє.* Про єпископа Кипріана Вологодського і Великопермського. Сталося якось владиці Кипріану сильно захворіти. Маючи духовну любов до преподобного старця Геннадія, послав слугу свого за ним. Прийшов старець з учнями своїми ієромонахами Мисаїлом і Олександром у Вологду. Владика так зрадів приходу їхньому, що встав з одра свого для благословення, хоча до цього часу встати з ліжка не міг. Довго бесідував святитель із преподобним, люди ж вельми здивувалися, спостерігаючи полегшення хвороби архіпастиря, і прославили Бога, що творить через угодників Своїх преславні чудеса всім людям. Вранці владика просив у преподобного молитов, щоб цілком одужати. На що святий відповідав: «Бог Чоловіколюбець допомагає від скорботи і зцілює недуги душевні та хвороби тілесні, і полегшує неміч стражденним, а не наше се велике діло. Пане мій святителю, все можливо у Бога, а від людей ніщо. Пане мій, здоровий ти від скорботи тілесної. Нога ж твоя хвора нехай нагадує тобі останній час і не одужає до самої смерті твоєї: мир тобі, пане мій святий отче!» Після цього владика прожив ще п’ять років і відійшов до Господа.

*Чудо четверте.* Про ігумена Алексія, яке сам написав. Возвіщу ж вам про себе, братіє моя улюблена, велике чудо преподобного старця Геннадія, отця нашого і вчителя. Сталося мені від братії сильне ображення, і я, багатогрішний ігумен Алексій, не зміг таке ображення стерпіти, пішов зі Спасової обителі і оселився в Костромському Богоявленському монастирі. Жив спільно з духовним пастирем ігуменом Сильвестром і про Христа братством його; і через небагато часу прийшла до мене хвороба тяжка, і не зміг від неї в церкві стояти. Через це переселився в обитель Пресвятої Богородиці в Андріївську пустинь, що в Пошехонні. За одкровенням же Божим, повернувся в обитель Преображення Господнього і прибіг до цільбоносного гробу преподобного отця нашого Геннадія, просячи благословення і прощення за свою малодушність. І з того моменту сотворив мене Господь Бог здоровим молитвами преподобного отця нашого Геннадія.

*Чудо п’яте.* Про Іоанна Лихорєва. Якийсь син боярський на ім’я Іоанн Лихорєв приклав село своє до дому Спасового. Потім задумав змінити своє рішення і віддалитися від обителі преподобного Геннадія та оселитися в Троїце-Сергієвій лаврі. Через деякий час син його Алексій помер злою смертю, і доїлиця його, плачучи і ридаючи, теж відійшла до Господа. Пізніше і дружина його впала в сильну недугу. Сусіди ж його, зібравшись у його домі, бачачи жахливий стан жінки, говорили їй: «Чоловік твій захотів вчинити зраду Всемилостивому Спасу і преподобному Геннадію, за це Бог не пощадив сина вашого і вас, тому дайте обітницю Спасителю і нехай чоловік твій сотворить як обіцяв від початку». Давши ж обітницю, жінка та відразу стала здоровою, і поквапилася написати Іоанну. На Іоанна тим часом напав сильний страх і трепет, коли був він у місті Переславлі-Залєському. Від страху в обличчі він змінився, і слуги його вмовляли його повернутися. Іоанн повернувся в обитель преподобного старця Геннадія і обіцяв сіл своїх не відлучати. І невдовзі молитвами преподобного отця нашого авви Геннадія став здоровим.

*Чудо шосте.* Про біснувату людину. Був якийсь християнин Євтропій, що мав трьох синів. Один із них на ім’я Василій збожеволів і перебував у цьому стані довгий час; багатьох людей кусав, і втихомирювали його, надягаючи на нього кайдани залізні. У багато обителей водили його заради зцілення, але марно. Привели ж болящого в Спасову обитель, підвели до гробу преподобного Геннадія, і молитвами його сотворив Бог його здоровим.

*Чудо сьоме.* Про якогось клірика. Клірик на ім’я Севастіан, постриженик Каменської обителі на озері Кубенському, був одержимий зубною хворобою і обіцяв списати канон і житіє преподобного отця Геннадія; після написання став здоровим від недуги своєї.

*Чудо восьме.* Про якогось диякона. Диякон Прохор, на прізвисько Богдан, родом із Рязанського повіту, сильно був одержимий зубним болем, лікарі вирвали йому вже не один зуб, але він не отримував полегшення. Прибіг же до чудотворного гробу, обіцяючи переписати канон і житіє преподобного отця нашого Геннадія, і Бог звільнив його від хвороби тієї ж години.

*Чудо дев’яте.* Про якогось диякона. Якийсь диякон на прізвисько Чернець вкрав книги церковні та скатертини і втік у бік річки Андоми; по дорозі його паралізувало, і не міг ворушити руками й ногами. Коли дізнався про це ігумен, послав за ним. Диякон, покаявшись у гріхові своєму, припав до гробу преподобного, просячи прощення, рукам і ногам своїм полегшення, і за молитвами преподобного отця нашого Геннадія Господь Бог помилував його, дарувавши йому здоров’я.

*Чудо десяте.* Про біснувату людину. Людина на ім’я Ігнатій була мучена від нечистого духа: багато людей радили йому звернутися з молитвами до преподобного Геннадія, і, проживши кілька днів в обителі, за клопотанням святого одужав.

*Чудо одинадцяте.* Про бортника Антипу. Бортник із сусідньої області на ім’я Антипа пішов якось у своїх справах, і напали на нього безліч бісів, як люди чорні, і страхали його. Антипа ж від цієї напасті збожеволів, почав себе ножем різати і багатьох людей покусав. З великими труднощами привели його до гробу преподобного Геннадія, у Спасову обитель; поживши там місяць, молитвами святого став здоровий і вирушив додому, славлячи Бога і преподобного отця Геннадія.

*Чудо дванадцяте.* Про біснувату людину. Якийсь чоловік на ім’я Іустин сильно був біснуватий, причому мав величезну силу: був приведений у Спасову обитель і прив’язаний до трапезного стовпа, силою ж своєю стовп той зламав. Коли ж наклали на нього вериги преподобного отця Геннадія, вмить одужав.

*Чудо тринадцяте.* Про якогось селянина. Якийсь селянин на ім’я Дометій сильно біснувався: сусіди ж і родичі привели його до чудотворного гробу преподобного Геннадія, через що Дометій сильно бився, скреготав зубами, з рота йшла піна, і хапався за руки й за ноги. У день Преображення Господнього після ранкової служби поклали його на помості біля гробу святого Геннадія, і під час літургії молитвами преподобного отримав здоров’я, і, проживши в обителі ще десять днів, пішов додому, радіючи і славлячи Бога та угодника Його, преподобного отця нашого Геннадія.

*Чудо чотирнадцяте.* Про якогось сина боярського, Василія Паніна. Якийсь син боярський на ім’я Василій Панін мав дружину, яка довгий час страждала на хворобу очей; він же, приїхавши в обитель Всемилостивого Спаса, припав із молитвою до чудотворного гробу, ігумен же і священики, відслуживши молебень, освятили воду. Василій, взявши з собою освяченої води, вирушив до хворої дружини, і коли дружина його окропила святою водою обличчя своє й очі, тієї ж години одужала молитвами преподобного Геннадія.

*Чудо п’ятнадцяте.* Про якогось християнина. У якогось християнина з Обнорської волості на ім’я Меркурій був син Леонтій, що вкрай страждав на хворобу очей і вже півтора року не бачив світла білого, і від цієї жахливої недуги кричав день і ніч. Батьки привезли його в Спасову обитель, привели до гробу преподобного отця Геннадія і просили священиків звершити молебний спів та освятити воду. Освяченою водою почали кропити місцеві ікони і раку чудотворця, а також хворого Леонтія, і тієї ж години милістю Божою і молитвами преподобного отця нашого Геннадія отрок прозрів, з радістю повернувся в дім свій, славлячи Бога та угодника Його, святого Геннадія.

*Чудо шістнадцяте.* Про якогось чоловіка на ім’я Лука. Якийсь житель міста Костроми на ім’я Лука Густишев не мав віри в чудеса преподобного Геннадія і дав обітницю не бувати в Спасовій обителі біля гробу преподобного. Через свою службу був обраний целовальником у митницю і відбув із дружиною збирати державні митні гроші. І раптово вразила його хвороба в щоку і в усю голову, і, впавши на землю, корчився від болю. Родичами був привезений додому, але хвороба не вщухала, і Лука був уже при смерті. Прийшовши ж до тями, згадав гріх свій і пообіцяв іти до гробу святого; після закінчення молебного співу був здоровий молитвами преподобного отця нашого Геннадія.

*Чудо сімнадцяте.* Про якусь вдову. У Галицькому повіті Коржеської області в сільці Левському жила вдова на ім’я Євдокія дворянського роду, дружина Феодора Лаптєва, мала чотирьох синів, один із яких на ім’я Кирило захотів іти в обитель Всемилостивого Спаса і до чудотворця Геннадія, і там прийняти чернечий чин та в цю обитель віддати свій жребій спадщини. Євдокія була проти і стала клясти сина свого, і в тій клятві спіткала її сильна хвороба голови, така, що й зуби в неї покрушилися, і сильно набрякла голова, що ледь шкіра не тріскалася, що завдавало сильних болів. Згадавши ж своє согрішення, стала молитися Всемилостивому Спасу і Пречистій Його Богоматері та на допомогу закликати преподобного Геннадія чудотворця, обіцяючи прийти в Преображенський монастир молитися і віддати жребій сина свого. Одразу ж після її обітниці їй стало легше, і вона вирушила до святого Геннадія. Випросивши прощення біля гробу старця Геннадія і заспівавши молебні співи, віддала в обитель жребій сина свого, і постригся син її в ченці та отримав ім’я замість Кирила — Корнилій. А вдова повернулася в дім свій, радіючи і славлячи Бога, і Пречисту Богоматір, і преподобного Геннадія, бо отримала від скорботи своєї зцілення і молитвами святого одужала.

*Чудо вісімнадцяте.* Про дівицю, що зцілилася молитвами св. Геннадія. Недалеко від обителі боголепного Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа є поселення, зване Обнорське. Селянин того поселення на ім’я Дометій мав доньку Дарію, яку спіткало розслаблення рук і ніг, оніміння, і навіть батьків своїх вона не впізнавала. Перебувала вона в цій страшній недузі пів року, від чого батько з матір’ю сильно сумували. Згадали ж вони, які творить чудеса Бог угодником Своїм преподобним Геннадієм! Прийшов їм благий помисел іти в Спасову обитель. Коли відслужили молебень біля чудотворного гробу, тієї ж години молитвами преподобного отця нашого Геннадія стала Дарія здоровою і, радіючи, відійшла в дім свій, багато подяк віддаючи Христу Богу, що творить дивні і преславні чудеса своїм угодником преподобним Геннадієм. Богу нашому слава нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

*Чудо дев’ятнадцяте.* Про якусь жінку. Якась жінка на ім’я Єлисавета була хвора на очну хворобу і припала до чудотворного гробу преподобного отця нашого Геннадія, обтерла покровом свої очі і стала здоровою; потім настав їй час народжувати, і нудило її три доби, і прочитав їй ієрей канон преподобному, і молитвами преподобного отця нашого Геннадія Бог розрішив її тієї ж години.