Герман
Аляскінський прп.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Преподобний Герман Аляскинський народився у місті Серпухові під Москвою у 1757 році в купецькій родині. Його мирське ім'я та прізвище невідомі. З шістнадцяти років він вступив на чернечий шлях. Спочатку преподобний ніс послух у Троїце-Сергієвій пустині, розташованій в околицях Петербурга, на березі Фінської затоки (пустинь належала Троїце-Сергієвій Лаврі). В обителі майбутній місіонер подвизався близько п'яти років. Бажаючи цілковитого усамітнення і безмовності, преподобний Герман вирушає на Валаам. Валаамський монастир, розташований на островах Ладозького озера, бував відрізаний від зовнішнього світу до 8 місяців на рік. Після ретельного випробування різними послухами ігумен Назарій благословив молодого подвижника на постійне життя в лісі, у пустельному усамітненні. На свята, приходячи в монастир, преподобний ніс кліросний послух (він мав чудовий голос).
У Валаамській обителі святий Герман прийняв чернечий постриг. Існує думка, що святий Герман прийшов на Валаам у 1778 році. Того ж року преподобний Серафим прийшов у Саровську обитель. Обставини життя преподобного Германа на Валаамі нагадують про усамітнені подвиги його великого сучасника – Саровського чудотворця. Подібно до преподобного Серафима, валаамський подвижник вирізнявся винятковим і проникливим знанням духу та букви Святого Письма, творінь святих отців і вчителів Церкви. Духовним керівником і наставником майбутнього місіонера був ігумен Назарій, саровський старець, який запровадив на Валаамі устав Саровської пустині. Таким чином, благодатний устрій саровського подвижництва, в якому відбувалося духовне зростання преподобного Германа на Валаамі, став невід’ємною частиною його душі і зробив його рідним та винятково близьким за духом преподобному Серафиму, Саровському чудотворцю. Є відомості, що преподобний Серафим користувався, своєю чергою, настановами старця Назарія під час свого життя в Сарові.
Через 15 років перебування преподобного Германа на Валаамі Господь покликав смиренного ченця на апостольське служіння і послав його проповідувати Євангеліє та хрестити язичників малозаселеного і суворого краю Аляски та прилеглих до неї островів Північної Америки. З цією метою у 1793 році була створена духовна Місія, що отримала назву Кадьякської, з центром на острові Кадьяк. Керівником місії був призначений архімандрит Іоасаф (Болотов), чернець Валаамського монастиря. Серед інших співробітників Місії було ще п’ять ченців Валаамського монастиря, серед них і преподобний Герман, якому Господь благословив потрудитися у благовісті довше і плідніше, ніж будь-кому іншому з членів Місії. Після прибуття на острів Кадьяк місіонери негайно взялися за будівництво храму та навернення язичників. «1794 року, вересня з 24 живу на острові Кадьяк.
Слава Богу, понад 700 американців перехрестив, та понад 2000 шлюбів повінчав, збудували церкву, а час дозволить – зробимо іншу, та похідні дві, а то й п'яту потрібно зробити», – зауважує в одному з листів архімандрит Іоасаф. Отець Герман на новому місці спочатку ніс послух у пекарні та займався господарськими справами Місії. Під керівництвом архімандрита Іоасафа (пізніше єпископа) Місія перебувала недовго: під час бурі (у 1799 році) преосвященний Іоасаф зі своїми супутниками загинув у хвилях океану. На допомогу місіонерам, що залишилися в живих, у 1804 році був відряджений лише один ієромонах Олександро-Невської Лаври Гедеон. Він на деякий час очолив Місію. Його турботами була влаштована школа для дітей хрещених алеутів. У 1807 році ієромонах Гедеон назавжди залишив стан місіонерів, поклавши всю відповідальність на преподобного Германа, який до самої кончини своєї залишався духовним отцем, пастирем і піклувальником душ людських у довіреній йому Місії. Преподобного хотіли висвятити в сан ієромонаха і звести в архімандрита, але смиренний чернець відмовився від будь-якого піднесення і до кінця своїх днів залишався простим монахом.
Преподобний Герман був для місцевих жителів істинним добрим пастирем і захищав їх, як міг, від злих і хижих людей, які вбачали в острів’янах лише об’єкт для жорстокої експлуатації. Тому не було б нічого дивного, якби новонавернені відкинули віру прибульців, які стали дедалі частіше виступати в ролі експлуататорів і гнобителів (промисловці, що приїжджали заради наживи), і повернулися б до своїх забобонів. У тому, що цього не сталося, велика заслуга преподобного Германа. Непохитно і наполегливо, не маючи жодної підтримки, окрім своєї полум’яної віри, старець продовжував своє заступництво за скривджених і пригноблених, вбачаючи в цьому свій обов’язок і покликання, сутність якого він висловив напрочуд простими словами: «Я – найнижчий слуга тутешніх народів і нянька».
Потаємні подвиги і келійні молитви старця залишалися невідомими світові, але було видно оточуючим світло його благодатного життя, що минало в умовах повного самозречення, несрібництва і суворої зневаги до всіх зручностей. Одяг його був найубогіший і дуже ветхий. Усім своїм виглядом, усіма звичками старець Герман живо нагадував сучасникам давніх відлюдників, що прославилися подвигами стриманості й Богодогодження. Бесіда старця справляла на слухачів невідпорне враження. Особливо вражали співрозмовників ясність його думок, чіткість і швидкість суджень. Божественна благодать, що наповнювала душу преподобного Германа, перетворювала серця людей, які спілкувалися з ним.
Яскраво свідчить про це випадок із С. І. Яновським, правителем адміністрації Російсько-Американської Компанії, який приступив до своїх обов’язків у 1817 році. Семен Іванович Яновський, аристократ за походженням, був людиною всебічно освіченою і начитаною, але його релігійно-філософські погляди зводилися до модного в ті часи деїзму. Християнства він, по суті, не знав (хоча формально вважався християнином). Православ’я, Церква, Таїнства — були для нього поняттями, що не заслуговували на серйозну увагу. Преподобний Герман багато розмовляв із ним. Згодом С. І. Яновський писав: «Такими постійними бесідами і молитвами святого старця Господь цілковито навернув мене на шлях істинний, і я зробився справжнім християнином». Він називав старця «святим мужем», «великим подвижником»; як велику коштовність він зберігав у себе листи преподобного Германа. Таке ж благоговіння до особи святого відчували і багато інших його сучасників.
Отець Герман жив спочатку біля храму місії на Кадьяку, а після переселився на прилеглий острів Ялиновий, який назвав «Новим Валаамом». Острів Ялиновий був останнім притулком у багатотрудних апостольських мандрівках святого старця. Преподобний Герман передрік своїм духовним дітям час своєї кончини і пояснив, як поховати його. 13 грудня 1837 року він попросив запалити перед іконами свічки і почитати Діяння святих апостолів. Під час читання про труди святих благовісників святий старець Герман перейшов від земних трудів до небесного упокоєння на 81-му році життя. Над могилою старця спочатку поставлено простий дерев’яний пам’ятник, потім споруджено скромну дерев’яну церкву, освячену в ім’я преподобних Сергія і Германа, Валаамських чудотворців. У цьому храмі зберігається старовинне зображення преподобного Серафима Саровського, що перебувало в келії святого старця Германа за його життя: старець любив і шанував свого прославленого сучасника і однодушного з ним великого працівника на Божій ниві. Господу було угодно одночасно благословити на великий подвиг служіння людям цих двох благоговійних любителів безмовності та розумного діяння.
Преподобний Герман із любов’ю відгукувався на потреби і скорботи людські в дні свого земного життя. Не залишає він у біді тих, хто звертається до нього, і після свого преставлення. Найвідоміший випадок молитовного заступництва преподобного Германа міститься в життєписі першого православного єпископа в Америці — святителя Інокентія. У 1842 році святитель на бригу «Охотськ» прямував на острів Ялиновий. Через бурю корабель довго не міг увійти в гавань, і життя команди та пасажирів було під загрозою. Святитель Інокентій звернувся з молитвою до преподобного Германа: «Якщо ти, отче Германе, догодив Господу, то нехай зміниться вітер». Не минуло й чверті години, як вітер змінився і став попутним. І незабаром святитель, врятований від бурі, служив панахиду на могилі преподобного Германа.
Герман Аляскинский прп.: Преподобный Герман Аляскинский
Преподобный Герман Аляскинский
Преподобный Герман Аляскинский родился в городе Серпухове, под Москвой, в 1757 году в купеческой семье. Его мирское имя и фамилия неизвестны. С шестнадцати лет вступил он на иноческий путь. Вначале преподобный нес послушание в Троице-Сергиевой пустыни, расположенной в окрестностях Петербурга, на берегу Финского залива (пустынь принадлежала Троице-Сергиевой Лавре).
В обители будущий миссионер подвизался около пяти лет. Желая полного уединения и безмолвия, преподобный Герман удаляется на Валаам. Валаамский монастырь, расположенный на островах Ладожского озера, бывал отрезан от внешнего мира до 8 месяцев в году.
После тщательного испытания различными послушаниями игумен Назарий благословил молодого подвижника на постоянное жительство в лесу, в пустынном уединении. По праздникам, приходя в монастырь, преподобный нес клиросное послушание (у него был прекрасный голос). В Валаамской обители святой Герман принял монашеский постриг.
Есть мнение, что святой Герман пришел на Валаам в 1778 году. В том же году преподобный Серафим пришел в Саровскую обитель. Обстоятельства жизни преподобного Германа на Валааме напоминают об уединенных подвигах его великого современника - Саровского чудотворца. Подобно преподобному Серафиму, валаамский подвижник отличался исключительным и проникновенным знанием духа и буквы Священного Писания, творений святых отцов и учителей Церкви.
Духовным руководителем и наставником будущего миссионера был игумен Назарий, саровский старец, который ввел на Валааме устав Саровской пустыни. Таким образом, благодатный строй саровского подвижничества, в котором совершалось духовное возрастание преподобного Германа на Валааме, стал неотъемлемой частью его души и сделал его родным и исключительно близким по духу преподобному Серафиму, Саровскому чудотворцу. Есть сведения, что преподобный Серафим пользовался, в свою очередь, наставлениями старца Назария во время его жительства в Сарове.
Через 15 лет пребывания преподобного Германа на Валааме Господь призвал смиренного инока на апостольское служение и послал его проповедовать Евангелие и крестить язычников малообжитого и сурового края Аляски и прилегающих к ней островов Северной Америки. С этой целью в 1793 году была создана духовная Миссия, получившая название Кадьякской, с центром на острове Кадьяк. Руководителем миссии был назначен архимандрит Иоасаф (Болотов), инок Валаамского монастыря. В числе прочих сотрудников Миссии было еще пять иноков Валаамского монастыря, среди них и преподобный Герман, которому Господь благословил потрудиться в благовестии дольше и плодотворнее, чем кому-либо другому из членов Миссии.
По прибытии на остров Кадьяк миссионеры немедленно занялись постройкой храма и обращением язычников. "1794 года, сентября с 24 живу на острове Кадьяке. Слава Богу, более 700 американцев перекрестил, да более 2000 браков обвенчал, состроили церковь, а время позволит - сделаем другую, да походные две, а то и пятую нужно сделать" - замечает в одном из писем архимандрит Иоасаф.
Отец Герман на новом месте поначалу нес послушание в пекарне и занимался хозяйственными заботами Миссии.
Под руководством архимандрита Иоасафа (позднее епископа) Миссия находилась недолго: во время бури (в 1799 году) Преосвященный Иоасаф со своими спутниками погиб в волнах океана. На помощь оставшимся в живых миссионерам в 1804 году был командирован только один иеромонах Александро-Невской Лавры Гедеон. Он на некоторое время возглавил Миссию. Его заботами была устроена школа для детей крещеных алеутов. В 1807 году иеромонах Гедеон навсегда покинул стан миссионеров, возложив всю ответственность на преподобного Германа, который до самой кончины своей оставался духовным отцом, пастырем и попечителем душ человеческих в доверенной ему Миссии. Преподобного хотели посвятить в сан иеромонаха и возвести во архимандрита, но смиренный инок отказался от какого бы то ни было возвышения и до конца своих дней пребывал простым монахом.
Преподобный Герман был для местных жителей истинным добрым пастырем и защищал их, как мог, от злых и хищных людей, которые видели в островитянах только объект для жестокой эксплуатации. Поэтому не было бы ничего удивительного, если бы новообращенные отвергли веру пришельцев, которые стали все чаще выступать в роли эксплуататоров и угнетателей (приезжавшие с целью наживы промышленники), и вернулись бы к своим суевериям. В том, что это не произошло, великая заслуга преподобного Германа. Непоколебимо и настойчиво, не имея никакой поддержки, кроме своей пламенной веры, старец продолжал свое заступничество за обиженных и угнетенных, видя в этом свой долг и призвание, сущность которого он выразил удивительно простыми словами: "Я - нижайший слуга здешних народов и нянька".
Тайные подвиги и келейные молитвы старца оставались неведомыми миру, но виден был окружавшим свет его благодатной жизни, проходившей в условиях полного самоотречения, нестяжательности и сурового пренебрежения всеми удобствами. Одежда его была самая убогая и очень ветхая. Всем своим видом, всеми привычками старец Герман живо напоминал современникам древних отшельников, прославившихся подвигами воздержания и Богоугождения. Беседа старца производила на слушавших неотразимое впечатление. Особенно поражали собеседников ясность его мыслей, отчетливость и быстрота суждений. Божественная благодать, наполнявшая душу преподобного Германа, преображала сердца людей, общавшихся с ним. Ярко свидетельствует об этом случай с С. И. Яновским, правителем администрации Российско-Американской Компании, приступившим к своим обязанностям в 1817 году. Семен Иванович Яновский, аристократ по происхождению, был человеком всесторонне образованным и начитанным, но его религиозно-философские взгляды сводились к модному в те времена деизму. (Деизм - религиозно-философское учение, распространенное в ХVII-ХVIII вв., допускавшее существование Бога лишь как первопричины мира и отрицавшее существование Бога как Личности.)
Христианства он, по существу, не знал (хотя формально считался христианином). Православие, Церковь, Таинства - были для него понятиями, не заслуживающими серьезного внимания. Преподобный Герман много беседовал с ним. Впоследствии С. И. Яновский писал: "Такими постоянными беседами и молитвами святого старца Господь совершенно обратил меня на путь истинный, и я сделался настоящим христианином". Он называл старца "святым мужем", "великим подвижником"; как великую драгоценность он хранил у себя письма преподобного Германа. Такое же благоговение к личности святого испытывали и многие другие его современники. Отец Герман жил сначала возле храма миссии, на Кадьяке, а после переселился на близлежащий остров Еловый, который назвал "Новым Валаамом". Остров Еловый был последним приютом в многотрудных апостольских странствованиях святого старца.
Преподобный Герман предсказал своим духовным детям время своей кончины и объяснил, как похоронить его. 13 декабря 1837 года он попросил зажечь перед иконами свечи и почитать Деяния святых Апостолов. Во время чтения о трудах святых благовестников святой старец Герман перешел от земных трудов к небесному упокоению на 81-м году жизни. Над могилой старца первоначально поставлен простой деревянный памятник, затем сооружена скромная деревянная церковь, освященная во имя преподобных Сергия и Германа, Валаамских чудотворцев.
В этом храме хранится старинное изображение преподобного Серафима Саровского, находившееся в келлии святого старца Германа при его жизни: старец любил и чтил своего прославленного современника и единодушного с ним великого работника на Божией ниве. Господу было угодно одновременно благословить на великий подвиг служения людям этих двух благоговейных любителей безмолвия и умного делания. Преподобный Герман с любовью отзывался на нужды и скорби людские в дни своей земной жизни. Не оставляет он в беде взывающих к нему и после своего преставления. Наиболее известный случай молитвенного предстательства преподобного Германа находится в жизнеописании первого православного епископа в Америке - святителя Иннокентия (память 31 марта и 2З сентября). В 1842 году святитель на бриге "Охотск" направлялся на остров Еловый. Из-за бури корабль долго не мог войти в гавань, и жизнь команды и пассажиров была под угрозой. Святитель Иннокентий обратился с молитвой к преподобному Герману: "Если ты, отец Герман, угодил Господу, то пусть переменится ветер". Не прошло и четверти часа, как ветер переменился и сделался попутным. И вскоре святитель, спасшийся от бури, служил панихиду на могиле преподобного Германа. С 1860-х годов Русская Православная Церковь знала о большом местном почитании памяти старца Германа на Кадьяке. В 1867 году один из Аляскинских епископов составил записку о его жизни и чудесах. Первый публичный доклад об отце Германе был напечатан в Валаамском монастыре в Финляндии в 1894 году. В 1930-х годах другой русский православный монах - архимандрит Герасим (Шмальц) прибыл на остров Еловый и долго жил там, как преподобный Герман за сто с лишним лет до него. Перед своей кончиной в 1969 году архимандрит Герасим открыл останки своего славного предшественника и построил здесь небольшую часовню. Исцеления, связанные с молитвенным заступничеством старца Германа, записывались в течение долгого периода (со времени его жизни и до 1970 года). В марте 1969 года Собор епископов Русской Православной Греко-Кафолической Церкви в Америке под председательством архиепископа Нью-Йоркского, Митрополита всей Америки и Канады Иринея совершил прославление преподобного Аляскинского инока. Церковь чрез эту канонизацию формально скрепила своей печатью то, что многие природные аляскинцы всегда знали: преподобный Герман выполнил свое христианское призвание достойно и продолжает и ныне предстательствовать пред Богом о живущих.