Григорій

Святий Григорій Богослов (326–389 рр.) був сином Григорія (згодом єпископа Назіанського) та Нонни, жінки високих моральних правил. Ще до народження сина вона дала обітницю присвятити його Богу і доклала всіх зусиль, щоб схилити його волю до служіння Господу. Виховання, дане йому матір’ю, святитель Григорій вважав для себе найважливішим.

Маючи видатні здібності, св. Григорій здобув чудову освіту: він навчався у школах Кесарії Палестинської, де була багата бібліотека, зібрана мучеником Памфілом, в Олександрії, де вивчав творіння Орігена, і, нарешті, в Афінах, де особливо зблизився зі св. Василієм Великим, з яким був знайомий дещо раніше і дружбу з яким вважав кориснішою за найвищу школу.

У святих друзів в Афінах була одна кімната, один спосіб життя; їм були відомі лише дві дороги: одна вела до храму Божого, інша — до училища. В Афінах св. Григорій познайомився з Юліаном на прізвисько «Відступник», який, ставши імператором, відрікся від християнства і намагався відродити язичництво в Римській імперії (361–363 рр.), і залишив яскравий образ цього злого та підступного ворога Церкви.

У віці 26 років св. Григорій прийняв Хрещення. Після повернення на батьківщину св.

Григорій довгий час ухилявся від зайняття будь-якої суспільної посади. Роздуми про Бога, молитва, читання слова Божого, написання натхненних слів і пісень та служіння літнім батькам були його заняттям. Деякий час він провів зі своїм другом Василієм у його пустелі й цей період вважав найщасливішим у житті.

Його батько, будучи вже єпископом, потребуючи помічника, викликав його з Василієвої пустелі до Назіанза і висвятив у пресвітера. Вже цей сан так налякав Григорія висотою і тягарем покладених на нього обов’язків, що він віддалився у самотність пустелі. Заспокоївши там хвилювання духу, він повернувся до батька і взяв на себе священницьке служіння, втішаючись тим, що, служачи Богу, допомагає і літньому батькові в його турботах про паству.

Тим часом його друг, Василій Великий, уже досяг високого сану архієпископа. Бажаючи мати відданого та освіченого помічника в управлінні великою областю, св. Василій запропонував Григорію місце головного протопресвітера при своїй кафедрі, але св.

Григорій ухилився від прийняття цієї почесної та впливової посади. Через деякий час після цього відбулося висвячення Григорія на єпископа міста Сасим за таємною домовленістю архієпископа Василія з батьком Григорія. Вбачаючи в цьому волю Божу, він прийняв священне рукоположення, але відмовився від самої посади і як співправитель (вікарій) продовжував служити своєму батькові та Назіанзькій пастві.

У 374 році помер літній батько Григорія, а слідом за ним — і його мати. Святий Григорій продовжував деякий час працю батька з управління Назіанзькою церквою, але тяжко захворів. Одужавши, він віддалився в усамітнену обитель, де в пості та молитві пробув близько трьох років.

Але великий світильник не міг сховатися в чернечій келії. Обраний православними єпископами та мирянами на престол архієпископа в Константинополі, він прибув туди в епоху найсильнішого панування аріан, коли ними були захоплені всі храми в столиці. Св.

Григорій зупинився в домі своїх знайомих. Одну з кімнат перетворив на храм, назвавши її «Анастасією», що означає «воскресіння», з надією, що тут воскресне православ’я, і почав проповідувати. Аріани засипали його насмішками та лайкою, кидали в нього камінням, підсилали до нього таємних убивць.

Але народ упізнав свого істинного пастиря і почав горнутися до його кафедри, як залізо лине до магніту (за висловом св. Григорія). Своїм сильним словом, прикладом власного життя та пастирською ревністю він перемагав ворогів Церкви.

Люди у величезній кількості стікалися з усіх усюд, щоб послухати його натхненні проповіді. Слухачі хвилювалися біля його кафедри, подібно до бурхливого моря, голосно висловлювали знаки схвалення оплесками та вигуками, а скорописці увічнювали його слова. Щодня тисячі людей поверталися з єресі до Православної Церкви.

Нарешті, вже після воцаріння православного імператора Феодосія (379–395 рр.) запеклі аріани були вигнані з храмів столиці. Коли виявилася єресь Македонія (Македоній заперечував Божество Святого Духа), святий Григорій боровся проти неї і брав живий участь у засіданнях Другого Вселенського Собору. Виконавши свій подвиг, він відмовився від Константинопольської кафедри, сказавши: «Прощавай, кафедро, — це заздрісна і небезпечна висота!» Святий Григорій віддалився в рідне селище Аріанз, поблизу Назіанза, і тут у суворих аскетичних подвигах провів останні роки свого життя.

Мощі святителя Григорія Богослова знаходяться в селі Неа-Карвалі в церкві Святого Григорія. Це місце розташоване неподалік міста Кавала в грецькій провінції Македонія. За свої чудові богословські творіння св.

Григорій отримав від Церкви почесне найменування Богослова і вселенського вчителя, а за здатність проникати думкою до найглибших таємниць віри і виражати незбагненні її істини з прозорою ясністю і суворою точністю Церква в одній із молитов називає його розумом найвищим. Проповіді його насичені такою поезією, що багато фраз із них були використані (св. Іоанном Дамаскином та іншими) для святкових піснеспівів.

Нетлінні частки мощів св. Григорія донині виточують дивні пахощі. У Константинополі довго точилися суперечки про те, кому з трьох святителів слід надавати перевагу.

Одна частина людей звеличувала святителя Василія (пам’ять 1 січня), інша обстоювала Григорія Богослова (пам’ять 25 січня), третя шанувала святителя Іоанна Золотоустого (пам’ять 13 листопада). Через це серед християн виникли церковні розбрати: одні називали себе василіанами, інші — григоріанами, треті — іоаннітами. З волі Божої в 1084 році митрополиту Євхаїтському Іоанну з’явилися три святителі і, оголосивши, що вони рівні перед Богом, повеліли припинити суперечки та встановити спільний день святкування їхньої пам’яті.