Григорій
Палама, Солунський (Фессалонікійський) архієп.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Святитель Григорій Палама, архієпископ Солунський, народився у 1296 році в Малій Азії. Під час турецької навали родина втекла до Константинополя і знайшла прихисток при дворі Андроніка II Палеолога (1282–1328). Батько святого Григорія [1] став впливовим сановником при імператорі, але невдовзі помер, і сам Андроник узяв участь у вихованні та освіті осиротілого хлопчика.
Маючи прекрасні здібності та велику старанність, Григорій без труднощів опанував усі предмети, що становили повний курс середньовічної вищої освіти. Імператор хотів, щоб юнак присвятив себе державній діяльності, але Григорій, ледь досягнувши 20 років, у 1316 році (за іншими відомостями, у 1318) віддалився на Святу Гору Афон і вступив послушником до монастиря Ватопед, де під керівництвом старця, преподобного Никодима Ватопедського (пам’ять 11 липня), прийняв постриг і розпочав шлях подвижництва. Через рік йому з’явився у видінні святий євангелист Іоанн Богослов і обіцяв своє духовне заступництво.
Мати Григорія разом із його сестрами також прийняла чернецтво. Після упокоєння старця Никодима інок Григорій протягом 8 років проходив свій молитовний подвиг під керівництвом старця Никифора Ісихаста, а після кончини останнього перейшов до Лаври преподобного Афанасія. Тут він прислуговував за трапезою, а згодом став церковним півчим. Але через три роки (1321), прагнучи до вищих щаблів духовної досконалості, він оселився у невеликій пустельницькій обителі Глоссія. Настоятель цієї обителі почав навчати юнака зосередженій духовній молитві – розумному діланню, яке поступово розроблялося й засвоювалося ченцями, починаючи від великих пустельників IV століття Євагрія Понтійського та преподобного Макарія Єгипетського (пам’ять 19 січня). Після того, як в XI столітті у працях Симеона Нового Богослова (пам’ять 12 березня) детальне висвітлення отримали зовнішні молитовні прийоми розумного ділання, воно було засвоєне афонськими подвижниками. Досвідне застосування розумного ділання, що потребує усамітнення і безмовності, дістало назву ісихазму (від грец. «спокій», «мовчання»), а самі практикуючі його стали називатися ісихастами.
За час перебування у Глоссії майбутній святитель цілковито перейнявся духом ісихазму і прийняв його для себе як основу життя. У 1326 році через загрозу нападу турків разом із братією він перебрався до Солуні (Фессалоніки), де того ж року був висвячений у сан священника. Свої обов’язки пресвітера святий Григорій поєднував із життям пустельника: п’ять днів на тиждень проводив у безмовності та молитві, і лише в суботу та неділю пастир виходив до народу – звершував богослужіння та виголошував проповіді. Його повчання часто викликали у присутніх у храмі розчулення та сльози.
Проте повна відстороненість від суспільного життя святителю була невластивою. Іноді він відвідував богословські зібрання міської освіченої молоді на чолі з майбутнім патріархом Ісидором. Повертаючись якось із Константинополя, він знайшов поблизу Солуні містечко Верію, зручне для усамітненого життя. Невдовзі він зібрав там невелику громаду ченців-пустельників і керував нею протягом 5 років. У 1331 році святитель віддалився на Афон і усамітнився у скиту святого Сави, поблизу Лаври преподобного Афанасія. У 1333 році він був призначений ігуменом Есфігменського монастиря у північній частині Святої Гори.
У 1336 році святитель повернувся до скиту святого Сави, де зайнявся богословськими працями, яких не залишав уже до кінця життя. А тим часом у 30-х роках XIV століття в житті Східної Церкви назрівали події, що поставили святителя Григорія в ряд найвизначніших вселенських апологетів православ’я та принесли йому славу вчителя ісихазму. Близько 1330 року до Константинополя з Калабрії приїхав учений чернець Варлаам. Автор трактатів із логіки та астрономії, вправний і дотепний оратор, він отримав кафедру в столичному університеті й почав тлумачити твори Діонісія Ареопагіта (пам’ять 3 жовтня), апофатичне богослов’я якого було визнане в рівній мірі і Східною, і Західною Церквами.
Невдовзі Варлаам поїхав на Афон, познайомився там із укладом духовного життя ісихастів і, на підставі догмату про непізнаванність сутності Божої, оголосив розумне ділання єретичною оманою. Подорожуючи з Афону до Солуні, звідти до Константинополя і знову до Солуні, Варлаам вступав у суперечки з ченцями й намагався довести тварність Фаворського світла; при цьому він не соромився піднімати на сміх розповіді іноків про молитовні прийоми та духовні осяяння. Святитель Григорій на прохання афонських ченців звернувся спочатку з усними напученнями. Але, бачачи безуспішність таких спроб, він письмово виклав свої богословські доводи. Так з’явилися «Тріади на захист святих ісихастів» (1338). До 1340 року афонські подвижники за участю святителя склали спільну відповідь на нападки Варлаама – так званий «Святогорський томос».
На Константинопольському Соборі 1341 року в храмі Святої Софії відбулася суперечка святителя Григорія Палами з Варлаамом, яка зосередилася на природі Фаворського світла. 27 травня 1341 року Собор прийняв положення святителя Григорія Палами про те, що Бог, недосяжний у Своїй Сутності, являє Себе в енергіях, які звернені до світу й доступні для сприйняття, як-от Фаворське світло, але вони не є чуттєвими чи створеними. Вчення Варлаама було засуджене як єресь, а сам він, відданий анафемі, віддалився до Калабрії. Але суперечки між паламітами та варлаамітами були далеко не завершені.
До числа других належали учень Варлаама, болгарський чернець Акиндин і патріарх Іоанн XIV Калека (1341–1347); до них схилявся й Андроник III Палеолог (1328–1341). Акиндин виступив із низкою трактатів, у яких оголошував святителя Григорія та афонських ченців винуватцями церковних смут. Святитель написав детальне спростування домислів Акиндина. Тоді патріарх відлучив святителя від Церкви (1344) і піддав ув’язненню, яке тривало три роки. У 1347 році, коли Іоанна XIV на патріаршому престолі змінив Ісидор (1347–1349), святитель Григорій Палама був звільнений і зведений у сан архієпископа Солунського.
У 1351 році Влахернський Собор урочисто засвідчив православність його вчення. Але солуняни прийняли святителя Григорія не одразу: він змушений був жити в різних місцях. Під час однієї з його поїздок до Константинополя візантійська галера потрапила до рук турків. Святителя Григорія протягом року продавали в різних містах як бранця, але й тоді він невтомно продовжував проповідь християнської віри.
Лише за три роки до кончини він повернувся до Солуні. Напередодні його упокоєння йому з’явився у видінні святитель Іоанн Золотоуст.
Зі словами «У горні! У горні!» святитель Григорій Палама мирно відійшов до Бога 14 листопада 1357 року.
Григорий Палама, Солунский (Фессалоникийский) архиеп.: Святитель Григорий Палама
Свт Григорий Палама
Святитель Григорий Палама, архиепископ Солунский, родился в 1296 году в Малой Азии. Во время турецкого нашествия семья бежала в Константинополь и нашла приют при дворе Андроника II Палеолога (1282–1328). Отец святого Григория стал крупным сановником при императоре, но вскоре умер, и сам Андроник принял участие в воспитании и образовании осиротевшего мальчика. Обладая прекрасными способностями и большим прилежанием, Григорий без труда освоил все предметы, составлявшие полный курс средневекового высшего образования. Император хотел, чтобы юноша посвятил себя государственной деятельности, но Григорий, едва достигнув 20 лет, удалился на Святую Гору Афон в 1316 году (по другим сведениям, в 1318) и поступил послушником в монастырь Ватопед, где под руководством старца, преподобного Никодима Ватопедского (память 11 июля), принял постриг и начал путь подвижничества. Через год ему явился в видении святой евангелист Иоанн Богослов и обещал свое духовное покровительство. Мать Григория вместе с его сестрами также приняла монашество.
После преставления старца Никодима инок Григорий проходил 8 лет свой молитвенный подвиг под руководством старца Никифора, а после кончины последнего перешел в Лавру преподобного Афанасия. Здесь он прислуживал за трапезой, а затем стал церковным певцом. Но через три года (1321), стремясь к более высоким ступеням духовного совершенства, он поселился в небольшой отшельнической обители Глоссии. Настоятель этой обители стал учить юношу сосредоточенной духовной молитве - умному деланию, которое постепенно разрабатывалось и усваивалось монахами, начиная с великих пустынников IV века, Евагрия Понтийского и преподобного Макария Египетского (память 19 января). После того, как в XI веке в трудах Симеона Нового Богослова (память 12 марта) подробное освещение получили внешние молитвенные приемы умного делания, оно было усвоено афонскими подвижниками. Опытное применение умного делания, требующее уединения и безмолвия, получило название исихазма (от греч. покой, молчание), а сами практикующие его стали называться исихастами. За время пребывания в Глоссии будущий святитель полностью проникся духом исихазма и принял его для себя как основу жизни. В 1326 году из-за угрозы нападения турок вместе с братией он перебрался в Солунь (Фессалоники), где тогда же был рукоположен в сан священника.
Свои обязанности пресвитера святой Григорий сочетал с жизнью отшельника: пять дней недели проводил в безмолвии и молитве, и только в субботу и воскресенье пастырь выходил к народу - совершал богослужение и произносил проповеди. Его поучения часто вызывали у предстоящих в храме умиление и слезы. Однако полная отрешенность от общественной жизни святителю была несвойственна. Иногда он посещал богословские собрания городской образованной молодежи во главе с будущим Патриархом Исидором. Возвращаясь как-то из Константинополя, он обнаружил близ Солуни местечко Верии, удобное для уединенной жизни. Вскоре он собрал здесь небольшую общину монахов-отшельников и руководил ею в течение 5 лет. В 1331 году святитель удалился на Афон и уединился в скиту святого Саввы, близ Лавры преподобного Афанасия. В 1333 году он был назначен игуменом Есфигменского монастыря в северной части Святой Горы. В 1336 году святитель вернулся в скит святого Саввы, где занялся богословскими трудами, которых не оставлял уже до конца жизни.
А между тем в 30-е годы XIV века в жизни Восточной Церкви назревали события, поставившие святителя Григория в ряд наиболее значительных вселенских апологетов Православия и принесшие ему известность учителя исихазма.
Около 1330 года в Константинополь из Калабрии приехал ученый монах Варлаам. Автор трактатов по логике и астрономии. умелый и остроумный оратор, он получил кафедру в столичном университете и стал толковать сочинения Дионисия Ареопагита (память 3 октября), апофатическое богословие которого было признано в равной мере и Восточной и Западной Церквами. Вскоре Варлаам поехал на Афон, познакомился там с укладом духовной жизни исихастов и, на основании догмата о непостижимости существа Божия, объявил умное делание еретическим заблуждением. Путешествуя с Афона в Солунь, оттуда в Константинополь и затем снова в Солунь, Варлаам вступал в споры с монахами и пытался доказать тварность Фаворского света; при этом он не стеснялся поднимать на смех рассказы иноков о молитвенных приемах и о духовных озарениях.
Святитель Григорий, по просьбе афонских монахов, обратился сначала с устными увещаниями. Но, видя безуспешность подобных попыток, он письменно изложил свои богословские доводы. Так появились "Триады в защиту святых исихастов" (1338). К 1340 году афонские подвижники с участием святителя составили общий ответ на нападки Варлаама – так называемый "Святогорский томос". На Константинопольском Соборе 1341 года в храме Святой Софии произошел спор святителя Григория Паламы с Варлаамом, сосредоточившийся на природе Фаворского света. 27 мая 1341 года Собор принял положения святителя Григория Паламы о том, что Бог, недоступный в Своей Сущности, являет Себя в энергиях, которые обращены к миру и доступны восприятию, как Фаворский свет, но являются не чувственными и не сотворенными. Учение Варлаама было осуждено как ересь, а сам он, преданный анафеме, удалился в Калабрию.
Но споры между паламитами и варлаамитами были далеко не закончены. К числу вторых принадлежали ученик Варлаама, болгарский монах Акиндин и Патриарх Иоанн XIV Калека (1341–1347); к ним склонялся и Андроник III Палеолог (1328–1341). Акиндин выступил с рядом трактатов, в которых объявлял святителя Григория и афонских монахов виновниками церковных смут. Святитель написал подробное опровержение домыслов Акиндина. Тогда Патриарх отлучил святителя от Церкви (1344) и подверг темничному заключению, которое продолжалось три года. В 1347 году, когда Иоанна XIV на патриаршем престоле сменил Исидор (1347–1349), святитель Григорий Палама был освобожден и возведен в сан архиепископа Солунского. В 1351 году Влахернский Собор торжественно засвидетельствовал православность его учения. Но солуняне приняли святителя Григория не сразу, он вынужден был жить в разных местах. В одну из его поездок в Константинополь византийская галера попала в руки турок. Святителя Григория в течение года продавали в различных городах как пленника, но и тогда он неутомимо продолжал проповедь христианской веры.
Лишь за три года до кончины вернулся он в Солунь. Накануне его преставления ему явился в видении святитель Иоанн Златоуст. Со словами "В горняя! В горняя!" святитель Григорий Палама мирно преставился к Богу 14 ноября 1359 года. В 1368 году он был канонизован на Константинопольском Соборе при Патриархе Филофее (1354–1355, 1362–1376), который написал житие и службу святителю.