Іннокентій (Кульчицький), єпископ Іркутський

Життєвий шлях майбутнього святителя Іннокентія розпочався наприкінці XVII століття на мальовничій Чернігівщині. Народившись у благочестивій родині священника, хлопчик змалечку тягнувся до знань. Початкову освіту він здобув удома, після чого вступив до славетної Київської духовної академії. Там юнак проявив непересічні інтелектуальні здібності та глибоку віру, а після завершення навчання прийняв чернечий постриг під іменем Іннокентій. У 1721 році його висвятили в сан єпископа та призначили очільником Руської православної духовної місії в далекому Пекіні. Проте через політичні інтриги та запеклу протидію єзуїтів єпископ так і не зміг перетнути китайський кордон. Натомість він був змушений провести три роки у Селенгінську, де не гаяв часу і ревно проповідував християнство серед місцевих племен. Новий етап його служіння розпочався у 1725 році, коли Іннокентія перевели до Іркутського Вознесенського монастиря. Очоливши обитель, він розгорнув масштабну духовну та просвітницьку діяльність. Під його мудрим керівництвом відкрили першу школу для місцевих жителів, активно тривало зведення кафедрального собору, а християнська місія в регіоні набула нового подиху. Земне життя праведника завершилося 27 листопада 1731 року. Його поховали 5 грудня у Тихвинській церкві. Невдовзі після його упокоєння люди почали помічати дивовижні зцілення та чудеса, що відбувалися за молитвами до покійного єпископа. У 1804 році священики відкрили його гробницю і виявили, що мощі святого залишилися абсолютно нетлінними. Цей благодатний факт став офіційним підтвердженням його святості та ключовою підставою для урочистої канонізації.