Іннокентій (Мазурин), ієродиякон

Преподобний Іннокентій (у світі відомий з 1874 року, коли народився у селі Березки-Чечельниці на Поділлі) присвятив своє життя служінню Богу ще в юності. Його духовний шлях розпочався у 1896 році із вступу до обителі, а вже в 1911 році він прийняв чернечий постриг з ім'ям Іннокентій. Доленосним місцем його служіння став знаменитий Йосифо-Волоський монастир, де чернець перебував аж до його примусового закриття радянською владою у 1920 році. Після цього пастир продовжував нести слово Боже у різних парафіях, зокрема у Вознесенському храмі села Тереяева Слобода. Перша хвиля репресій наздогнала священнослужителя 21 лютого 1931 року. Попри цілковиту абсурдність та відсутність будь-яких доказів, отця Іннокентія заарештували за сфабрикованим звинуваченням у підпалі. Під час допитів він виявив незламну мужність, відкрито заявивши слідчим, що вважає чинну владу гонителем християнської віри. 28 червня 1931 року радянський суд засудив його до трьох років концтаборів. Відбувши термін у виправно-трудовій установі, у 1934 році праведник повернувся до пастирської діяльності, знайшовши прихисток у Богоявленському храмі. Нове коло випробувань розпочалося восени 1937 року — у розпал «Великого терору». 8 жовтня преподобного Іннокентія знову заарештували, висунувши стандартне для тих часів звинувачення у контрреволюційній агітації. Вирок був безжальним: 11 листопада 1937 року позасудова «трійка» НКВД засудила священника до найвищої міри покарання. 13 листопада 1937 року преподобного Іннокентія було розстріляно. Своє останнє пристанище він знайшов у безіменній могилі на сумнозвісному полігоні Бутово під Москвою, ставши одним із численних новомучеників за віру.