Іоан Кущник

За часів правління імператора Лева Великого у величному Царграді мешкала родина впливового військового сановника Євтропія та його благочестивої дружини Феодори. Серед трьох їхніх синів особливою мудрістю та глибокою вірою вирізнявся наймолодший — Іоан. Поки його однолітки шукали світських розваг, юнак присвячував свій час читанню Святого Письма та щирим молитвам у храмі. Доленосною для юнака стала зустріч із ченцем із відомої обителі «Несплячих». Розповіді про суворе, але духовно багате життя монахів настільки вразили Іоана, що він твердо вирішив зректися земних благ заради служіння Христу. Монах погодився стати його провідником на цьому шляху та пообіцяв згодом забрати юнака з собою. Готуючись до таємного відходу, Іоан попросив батьків придбати для нього Святе Євангеліє. Ті, тішачись духовному прагненню сина, подарували йому розкішно оздоблену книгу. Коли чернець повернувся, Іоан зрозумів, що батьки не благословлять його на такий крок. Щоб отримати кошти на подорож, він попросив у родини золота під приводом організації прощального частування для друзів. Отримавши гроші, Іоан разом із ченцем таємно сів на корабель і вирушив до монастиря. Зникнення улюбленого сина розбило серця Євтропія та Феодори, які пролили чимало сліз у пошуках дитини. Тим часом у чернечій обителі Іоана прийняли дуже тепло, проте ігумен, зважаючи на його юний вік, вирішив піддати послушника випробуванням, аби перевірити міцність його духовних намірів. Іоан демонстрував неабиякі успіхи в чернечих подвигах, але невдовзі зіткнувся з важкою спокусою. Ворог людського роду почав навіювати йому тугу за рідною домівкою та батьками. Помітивши душевні коливання юнака, ігумен благословив його на подорож додому. З гарячою молитвою на вустах Іоан вирушив у зворотний шлях. Повернувшись до рідного порогу, він не став відкривати своєї таємниці. Іоан оселився біля воріт батьківського дому під виглядом звичайного жебрака. Батьки не впізнали в убогому мандрівнику свого сина, але, маючи милосердне серце, щодня надсилали йому їжу. Сам же Іоан проводив дні у безперестанній молитві, ділячись отриманою милостинею з іншими нужденними. Минуло три роки такого подвижницького життя. Бачачи безмежне терпіння Свого слуги, Господь явився Іоану у видінні та сповістив, що невдовзі забере його душу. Відчуваючи наближення кончини, Іоан покликав батьківського слугу і благав передати матері прохання прийти до нього. Феодора, зворушена проханням помираючого бідняка, негайно погодилася прийти. Саме тоді, перед обличчям смерті, Іоан відкрив матері та батькові свою справжню сутність. Зустріч після тривалої розлуки принесла батькам і невимовну радість віднайдення сина, і глибокий сум через невідворотну втрату. Спочивши у Господі, святий Іоан залишив заповіт: поховати його тіло у тому ж убогому лахмітті, яке він носив. Батьки з пошаною виконали останню волю сина, а згодом звели над його могилою величну церкву, увічнивши пам'ять про його великий духовний подвиг.