Іоанн Демидов

Син заможного селянина Івана Панкратійовича Демідова народився 27 вересня 1907 року в селі Андрієво, що належало до Запонорської волості Богородського району Московської губернії. Вихований у глибоко віруючій родині, він згодом став старостою Покровської церкви в селі Запонор. Під час призову до армії у 1929 році чоловік відкрито сповідував свою віру, через що постійно зазнавав ідеологічного тиску з боку радянських політруків. Після демобілізації він повернувся до праці у власному господарстві, а в 1933 році знову погодився взяти на себе обов'язки церковного старости. Того ж року радянська влада засудила його до чотирьох місяців виправно-трудових таборів за нібито невиконання сільськогосподарських зобов'язань. У 1935 році послідував новий арешт — цього разу за несплату податків. Відбувши термін, він працював на будівництві місцевої школи та на лісопильному заводі, паралельно продовжуючи опікуватися справами парафії. 22 серпня 1937 року його заарештували втретє, звинувативши в організації релігійних богослужінь, пропаганді та контрреволюційній діяльності. Вже 11 жовтня 1937 року рішенням трійки НКВД чоловіка засудили до 10 років ув'язнення у виправно-трудовому таборі. Подане ним у 1939 році клопотання про перегляд справи радянська влада відхилила. Навіть у суворих умовах табірного ув'язнення він залишався вірним своїм переконанням і продовжував молитися. Через це 1 травня 1942 року проти нього сфабрикували нову справу за звинуваченням в антирадянській агітації. На судовому процесі він категорично відмовився визнавати свою провину. Попри це, 2 листопада 1942 року його засудили до додаткових 10 років позбавлення волі з подальшим ураженням у правах на 5 років. Життя репресованого обірвалося 13 липня 1944 року в центральній лікарні табору на станції Ізвесткова. Його поховали у безіменній могилі на місцевому табірному цвинтарі.