Іоанн Калабухов, пресвітер

Священномученик Іоан (в миру — Іван Лукич Калабухов) розпочав свій земний шлях 13 листопада 1873 року в селі Толбине, що належало до Хатунської волості Серпуховського повіту Московської губернії. Здобувши освіту, у 1900 році молодий чоловік влаштувався працювати писарем у відому фірму «Філіппов». Вир історичних подій захопив його під час революції 1905 року, коли Іван Лукич став активним учасником революційного руху. Згодом, у 1908 році, він переїхав до Архангельська, де спочатку працював вагарем, а пізніше — писарем у приватного пекаря. Однак світське життя не принесло йому духовного спокою. Господь торкнувся серця Івана, відкривши йому справжнє покликання. Усвідомивши, що єдиний шлях до спасіння душі лежить через щире служіння Творцю, у 1915 році він вступив до храму як псаломщик. Уже у квітні 1917 року відбулося його рукоположення в сан священика. Отець Іоан розпочав своє душпастирське служіння у церкві села Ваймуга Архангельської губернії, а в 1920 році був направлений до парафії в селі Смотраковське. Навіть арешт за звинуваченням в антирадянських проповідях не зламав волі пастиря — після звільнення він непохитно продовжив свою місію. Важливою віхою в його житті став 1925 рік, коли доля звела отця Іоана зі священиком Георгієм Беляєвим. Саме він запропонував Калабухову переїхати на служіння до Протопопово. Місцева громада тепло зустріла нового душпастиря: парафіяни одноголосно підтримали його кандидатуру, а єпископ надав своє архіпастирське благословення. Бажаючи зберегти Божий дім, отець Іоан вирішив зібрати кошти на реставрацію церкви, проте радянська влада категорично заборонила цю благородну справу. Напруга досягла піку восени 1929 року. 20 вересня померла місцева жителька Ольга Макеєва, яка за життя не приймала священика. Її донька Клавдія, яка була переконаною комуністкою, рішуче виступила проти традиційного християнського обряду поховання. Попри це, отець Іоан виконав свій пастирський обов'язок і здійснив похорон покійної, через що вже 26 вересня був заарештований. Під час допитів священнослужитель тримався мужньо й гідно. Він не визнав себе винним у свідомому «збудженні релігійних почуттів» населення, наголошуючи, що метою всього його життя і служіння було виключно зміцнення віри в Бога. Арешт улюбленого священика викликав хвилю обурення серед вірян: члени церковної ради відкрито висловили своє невдоволення діями влади та заявили про намір клопотати про його негайне звільнення.