Іоанн (Лаба), ієромонах

Преподобний Іоанн (у миру Флавіан Іванович Лаба) народився 3 липня 1863 року в селі Серебія Гайсинського повіту Київської губернії. Прийняв чернечий постриг з ім'ям Флавій. Висвячений на священика, служив у Фіваїдському скиті монастиря Руського великомученика Пантелеймона на Афоні, брав участь в імяславському русі. У травні 1912 року був призначений ченцем Іринеєм (Цуріковим) духівником Фіваїдського скиту. 2 грудня того ж року був присутній на зборах братії Фіваїдського скиту, на яких було прийнято «Соборне міркування про Ім'я Господа нашого Ісуса Христа» в дусі іменславія. За свідченням архієпископа Вологодського Никона (Різдвяного), у червні 1913 року кілька разів приходив до нього, «то каючись, то знову відмовляючись від православного вчення», і лише після бесіди з викладачем Троїцьким та довгих вагань відрікся від іменславія. Підписав скаргу, яку афонські ченці подали на розгляд Помісного Собору Православної Російської Церкви, складену 27 жовтня 1917 року на додаток до прохання від 15 жовтня того ж року. Імяславці просили «розглянути афонську справу» і зняти з них церковне відлучення. У 1924 році його заарештували в місті Армавірі, засудили ОСО при ОГПУ за статтею 58-1 і заслали до Нарину. Заслання відбував у Турткулі, у Шарухані. У 1930 році вдруге засуджений ОСО при ОГПУ до вислання на 3 роки. Висланий до Такмака, де мешкав із ченцем Іларіоном (Цуріковим) в ущелині поблизу Такмака. 24 червня 1937 року заарештований у місті Мірзояні. Утримувався у в'язниці міста Мірзояна. У 1919-1920 роках жив у відлюдді в околицях хутора Солоний (нині Темрюкського району Краснодарського краю). 29 червня 1924 року обох було заарештовано за звинуваченням у тому, що «йшли проти радянської влади і трималися за старе». Особливою нарадою при ОГПУ СРСР його було засуджено до 3 років заслання в Наримський край. Відбував покарання в селі Під’єльник Томської губернії. Після закінчення терміну заслання оселився разом із преподобномучеником Іларіоном у горах на пасіці поблизу міста Фрунзе (нині Бішкек, Киргизія). 2 лютого 1930 року преподобномученики Іларіон та Іоанн були заарештовані за звинуваченням у «антирадянській діяльності». 9 червня на спеціальному засіданні при Колегії ОГПУ Середньої Азії ченця Іоанна засудили до 3 років заслання до міста Кзил-Орда (нині Кизилорда, Казахстан). Відбував покарання в місті Турткуль Каракалпакської АРСР. Звільнившись із табору в 1935 році, оселився в місті Ауліє-Ата (у 1936–1938 роках — Мірзоян, нині Тараз, Казахстан), де після заслання мешкав премученик Іларіон. Вони таємно звершували богослужіння та постригали в ченці. 24 червня 1937 року їх було заарештовано за звинуваченням у «пораженській агітації» та «участі в контрреволюційній організації» як «керівників таємного монастиря», ув’язнено в тюрмі міста Мірзояна. Проходив разом із прамоченом Іларіоном у груповій справі Омського архієпископа священномученика Олексія (Орлова). Вину не визнав. 23 серпня Особливою трійкою при УНКВД по Південно-Казахстанській області засуджений до розстрілу. Похований у безіменній могилі. Прославлений Архієрейським ювілейним Собором 2000 року з ім'ям Іоанн (під цим ім'ям згадується в слідчих справах).