Іоанн Малишев

Святий мученик Іоанн (Іван Васильович) народився у 1891 році в селі Острово Московської губернії. Свою першу освіту майбутній сповідник здобув у звичайній сільській школі. Життєві випробування для нього розпочалися з Першою світовою війною, коли чоловіка мобілізували на фронт. Згодом, у 1918 році, його призвали до лав Червоної армії, де він служив до 1921 року. У 1920-х роках Іван Васильович разом із родиною переїхав до Москви. Родина оселилася на Ніколо-Ямській вулиці, поруч із храмом преподобного Сергія Радонезького в Рогозькій слободі. Ця святиня стала для чоловіка справжнім духовним осередком, а сам він — активним і відданим прихожанином. Працюючи електриком на заводі «Серп і Молот», розташованому неподалік, Іван Васильович безкоштовно виконував усі роботи з електрифікації храму. Разом із іншими вірянами він готував церкву до великих свят, прикрашав ікони оригінальними гірляндами з електричних лампочок та допомагав під час богослужінь, збираючи пожертви. У грудні 1937 року його обрали членом церковної «двадцятки». Відтоді чоловік присвячував служінню громаді весь свій вільний час. Навесні 1938 року Івана Васильовича заарештували співробітники НКВС і кинули до Бутирської в'язниці. Попри жорсткий тиск радянського слідства, він виявив незламну стійкість і не пішов на компроміси з совістю. Під час обшуку в його помешканні вилучили грамофон та двадцять дореволюційних платівок із церковними піснеспівами й державним гімном «Боже, Царя храни». Цього виявилося достатньо для фабрикування абсурдного звинувачення. 27 липня 1938 року радянська влада засудила Івана Васильовича до п'яти років виправно-трудових таборів на Колимі. Через нелюдські умови утримання та виснажливу працю в засланні він тяжко захворів. Серце мученика Іоанна зупинилося 19 січня 1940 року, у день свята Хрещення Господнього. Його поховали у безіменній табірній могилі.