Іоанн Павловський, пресвітер

Священномученик Іоанн Петрович Павловський народився 28 січня 1876 року в мальовничому селі Поповонаволочському, що належало до Шенкурського району Архангельської губернії. Його життєвий шлях був зумовлений від самого народження, адже він зростав у благочестивій родині священника. У 1892 році юнак закінчив Шенкурське духовне училище, а вже наступного року, в 1893-му, залишив навчання у першому класі Архангельської духовної семінарії, вирішивши присвятити себе практичному служінню Богові. Свій шлях у храмі майбутній святий розпочав 14 серпня 1893 року, коли отримав призначення на посаду псаломщика до Усть-Кожвинської Петропавлівської церкви. Невдовзі, 13 вересня 1894 року, його перевели до Бакуринської Спасівської церкви. Ревне служіння та відданість справі принесли свої плоди: 19 березня 1900 року Іоанна Павловського було рукоположено у сан диякона, а 25 серпня 1912 року він прийняв священицький сан та розпочав пастирське служіння у Мошюгській церкві на честь Собору Пресвятої Богородиці. З приходом радянської влади життя духовенства перетворилося на суворе випробування. У 1933 році отець Іоанн опинився під пильним оком радянських спецслужб і перебував під слідством НКВД, проте тоді суду вдалося уникнути. Фатальний удар репресивної машини наздогнав священника у часи «Великого терору»: 30 червня 1937 року його заарештували. Вже 16 вересня 1937 року за вигаданими звинуваченнями згідно з політичною статтею 58.10 Кримінального кодексу РСФРР отця Іоанна засудили до найвищої міри покарання. Свою мученицьку смерть через розстріл вірний пастир прийняв 19 грудня 1937 року в селі Іжма. Через десятиліття справедливість та духовний подвиг священнослужителя були визнані на найвищому рівні — 6 жовтня 2001 року Священний Синод офіційно зарахував Іоанна Петровича Павловського до лику святих.