Іоанн Софронов, пресвітер

Життєвий шлях священномученика Іоана (Сафронова) розпочався 1 січня 1875 року в селі Павловському Тверської губернії, де він народився в родині селянина Василя Сафронова. У молоді роки майбутній священнослужитель обіймав посаду писаря в полковій канцелярії, а згодом успішно закінчив річні курси при Духовній семінарії. Після подій революції він прийняв духовний сан і розпочав ревне пастирське служіння. Перші випробування наздогнали отця Іоана у 1931 році: радянська влада засудила його до одного року виправно-трудових таборів за нібито невиконання господарських зобов'язань. У 1936 році отець Іоан повернувся до активного служіння, очоливши парафію у храмі села Волоскова. Проте вже наступного року репресивна машина НКВД знову звернула на нього увагу. 29 липня 1937 року священника заарештували та ув’язнили в Бежицькій тюрмі. Незважаючи на тиск під час допитів, він виявив твердість віри та категорично відмовився визнавати сфабриковані звинувачення у контрреволюційній діяльності. Попри це, 20 вересня 1937 року рішенням трійки НКВД о. Іоана було засуджено до страти. Життя мученика обірвалося 23 вересня 1937 року, коли вирок про розстріл було виконано. Священну пам'ять про його вірність Христу було офіційно закріплено у серпні 2000 року. На Ювілейному Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви священномученика Іоана канонізували, занісши його ім'я до собору Новомучеників і Сповідників Російських для загальноцерковного вшанування.