Іоанн Святогорський (Донецький), затвірник, ієросхимонах

Життєвий шлях видатного подвижника Івана Крюкова розпочався у 1795 році в Курську, де він народився у благочестивій купецькій родині. З раннього дитинства хлопчик відчував глибокий потяг до чернечого життя та суворого аскетизму. Коли Івану виповнилося всього дев'ять років, його віддали на навчання до майстра з виготовлення плитки. Проте справжнє покликання чекало на нього попереду. Переживши втрату дружини у 38-річному віці, чоловік вирішив повністю присвятити себе служінню Богу та вступив до знаменитої Глинської пустині Курської єпархії, якою на той час керував авторитетний старець-ігумен Філарет. Пройшовши півторарічний послух, Іван отримав право на носіння ряси. Уже тоді проявився його дивовижний дар полегшувати страждання хворих, завдяки чому він швидко здобув повагу серед вірян. Через сім років послушника постригли в мантію з іменем Іоаникій та призначили економом монастиря. Згодом, перейшовши до Святогірської обителі, він продовжив нести цей важливий послух, доклавши неймовірних зусиль для розбудови та благоустрою величного Святогір'я. Іоанн відзначався не лише духовною силою, а й загостреним почуттям справедливості: він активно захищав місцевих селян, вступаючи у відкрите протистояння з управителем графа Потьомкіна. Згодом його висвятили в сан ієромонаха та призначили духовником для численних паломників. У 1850 році праведник обрав шлях цілковитого усамітнення, зачинившись у крихітній келії. У цьому затворі він провів 17 років, причому п'ять із них — у суворих умовах абсолютно неопалюваного приміщення. Увесь цей час подвижник проводив у невпинній праці та молитві, причащаючись лише раз на місяць. Незважаючи на те, що монастирська братія часом несправедливо звинувачувала його в гордині, миряни щиро любили і шанували старця. За безмежну любов до Творця та людей Господь наділив його благодатним даром зцілення. На схилі віку єдиною справою Іоанна залишалася безперервна внутрішня Ісусова молитва. Земне життя преподобного завершилося 11 серпня 1867 року. Його поховали біля вівтаря лікарняного храму. Одразу після його мирного упокоєння розпочалося масове народне шанування, яке супроводжувалося численними випадками чудесних зцілень біля його могили. Офіційне церковне визнання святості подвижника відбулося 24 серпня 1995 року, коли Українська Православна Церква причислила його до лику преподобних для місцевого шанування. Згодом, 30 листопада 2017 року, Архієрейський Собор Руської Православної Церкви ухвалив рішення про його загальноцерковне прославлення.