Іоанн Виноградов, пресвітер
Священномученик
Запалити свічку
Подати записку
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Зараз горять свічки
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Дні пам'яті:
24 грудня
11 грудня
Священномученик Іоан народився 5 січня 1879 року в мальовничому селі Преображенському, що на території Серпуховського району Московської губернії. Його духовний шлях розпочався з навчання у Московській духовній семінарії, яку він успішно закінчив у 1901 році. Одразу після цього молодого випускника призначили законовчителем до церковно-приходської школи. Уже в 1905 році він прийняв священний сан. Отець Іоан активно поєднував душпастирське служіння з громадською діяльністю: завідував школою при церкві та очолював місцеве Братство тверезості, пропагуючи християнські цінності та здоровий спосіб життя серед парафіян.
За віддане та ревне служіння Церкві у 1919 році пастир був нагороджений наперсним хрестом, а в 1921 році возведений у сан протоієрея. Наступного року, у 1922-му, він став настоятелем Нікольської церкви. Проте радянська влада не прощала духовної стійкості. У 1930 році протоієрея заарештували за сфабрикованим звинуваченням в «антирадянській діяльності» та засудили до трьох років заслання. Повернувшись на волю у 1934 році, отець Іоан продовжив свою місію на посаді настоятеля Нікольського храму в селі Вишелець.
Нова хвиля сталінських репресій наздогнала священнослужителя 27 листопада 1937 року — його знову заарештували, висунувши аналогічні політичні звинувачення. Рішенням трійки НКВД від 5 грудня 1937 року його засудили до найвищої міри покарання — розстрілу. Смертний вирок виконали 9 грудня того ж року. Земне життя священномученика обірвалося на Бутовському полігоні під Москвою, де його поховали у безіменній спільній могилі.
Трагічна доля спіткала і родину репресованого священника. Його вірна дружина, Марія Федорівна, після арешту чоловіка повністю присвятила себе Богові: вона постійно відвідувала богослужіння та співала у церковному хорі. Разом із донькою Антоніною та онуком жінка тулилася в убогій хатині. Сім'я роками марно намагалася дізнатися бодай якісь факти про долю дорогого пастиря. Самі ж храми у селі Вишелець спіткала сумна доля радянської доби: святині були повністю розграбовані та розорені, а одна з церков згоріла вщент.