Іоасаф (Боєв), архімандрит

Життєвий шлях майбутнього служителя церкви розпочався 20 квітня 1879 року в Москві. Народившись у простій селянській родині, він не мав можливості здобути ґрунтовну освіту — за його плечима було лише два класи міського училища. Опанувавши ремесло взуттєвика, він зіткнувся з суворою реальністю робітничого середовища, де панували пияцтво та моральний занепад. Прагнучи духовного очищення та порятунку, чоловік вирішив кардинально змінити своє життя і пішов до монастиря. У 1912 році він прийняв чернечий постриг під іменем Іоасаф. Згодом він ніс послух як диякон та ієромонах, служачи у різних чернечих обителях, зокрема в авторитетному Микільському єдиновірному монастирі в Москві. Новий етап служіння розпочався у 1921 році, коли Іоасафа висвятили на священника. Паралельно з духовними обов'язками він працював бджолярем у Московському земельному відділі. У 1924 році його призначили настоятелем храму в селі Аратське. Бажаючи відновити святиню, священник зіткнувся з бюрократичною радянською машиною: його заарештували за збір пожертв на ремонт церкви, здійснений без офіційного дозволу влади. У 1926 році отець Іоасаф переїхав до Симського заводу, де знову взявся за відбудову місцевого храму. Активна релігійна позиція привернула увагу радянських спецслужб, і вже у 1927 році його заарештували за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. Попри тиск слідства, священнослужитель рішуче заперечував провину, заявляючи про свою повну аполітичність. Після відбуття заслання, у 1930 році він прибув до Уфи, де продовжив душпастирську діяльність у Симоновому храмі. Проте відносна свобода тривала недовго. У 1932 році відбувся новий арешт та вирок — три роки ув'язнення у суворих умовах Красновішерських таборів. Повернувшись на волю, отець Іоасаф не полишив служіння Богові. Він відправляв служби у храмі на Таганці, а згодом — у селі Нікольському. Фатальний для багатьох священнослужителів 1937 рік став останнім і в його житті. 27 листопада 1937 року його знову заарештували за звичною на той час сфабрикованою статтею про контрреволюційну діяльність. Розв'язка трагедії відбулася швидко: 5 грудня 1937 року рішенням трійки НКВД священника засудили до вищої міри покарання. Вирок виконали 10 грудня 1937 року шляхом розстрілу. Вічний спокій ієромонах Іоасаф знайшов у безіменній братській могилі на Бутовському полігоні під Москвою, що став символом трагедії тисяч жертв сталінського терору.