Іоасаф (Кримзін), ігумен

**Життєпис преподобномученика Іоасафа (Кримзіна): шлях віри, служіння та мучеництва** Преподобномученик Іоасаф, який у мирському житті мав ім'я Іван Павлович Кримзін, народився 1880 року в селянській родині у селі Румянцеве, що на території Нижньогородської губернії. Здобувши початкову освіту, юнак відчув глибоке духовне покликання і у 1904 році став послушником Катерининської пустині Московської єпархії. Саме в цій обителі, надихаючись величними богослужіннями та вивчаючи Святе Письмо, він прагнув втілювати в життя євангельські заповіді. На початку XX століття Катерининська пустинь мала особливий статус — сюди з різних куточків імперії направляли на виправлення (епітимію) ченців, які порушили свої обітниці. Оскільки такі особи становили майже половину всіх насельників, нести чернечий послух у подібній атмосфері було надзвичайно складно та духовно виснажливо. У 1909 році Івана офіційно прийняли до монастирського братства. Вже у 1912 році він прийняв чернечий постриг під іменем Іоасаф, після чого був висвячений у сан ієродиякона та призначений завідувачем монастирського подвір’я в Москві. Буремного 1917 року отець Іоасаф став ієромонахом. Період після революції приніс серйозні випробування. У 1918 році радянська влада передала Катерининську пустинь Красностоцькому жіночому монастирю, який під час Першої світової війни евакуювали з Гродненської єпархії. Чоловічу братію перевели до Серпуховського Висоцького монастиря, проте ієромонах Іоасаф вирішив пов'язати своє служіння зі Спасо-Преображенською Гуслицькою обителлю. З 1919 року він виконував тут священницькі та кліросні послухи, а у 1921 році обійняв посаду монастирського економа. У 1929 році Гуслицький монастир закрили представники радянського режиму. З 1931 року отець Іоасаф продовжив пастирську діяльність у Нікітській церкві, розташованій у селі Биваліно Павлово-Посадського району. За вірність Церкві та ревне служіння у 1935 році його возвели в сан ігумена. Хвиля сталінського терору не оминула священнослужителя. 18 листопада 1937 року ігумена Іоасафа заарештували за сфабрикованим звинуваченням у веденні контрреволюційної агітації та кинули до в’язниці міста Ногінська. Вже за тиждень, 25 листопада 1937 року, рішенням трійки НКВС його було засуджено до страти. 2 грудня 1937 року отця Іоасафа розстріляли. Його земний шлях закінчився у безіменній спільній могилі на Бутовському полігоні під Москвою, що став місцем масових страт духовенства та мирян. Пам'ять про подвиг віри пастиря була офіційно увічнена в серпні 2000 року, коли на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви ігумена Іоасафа (Кримзіна) причислили до лику святих новомучеників і сповідників.