Іоасаф (Удалов), Чистопольський, єпископ

Священномученик Іоасаф, який у мирському житті мав ім'я Іван Іванович Удалов, є однією з найвеличніших і водночас найтрагічніших постатей у християнській історії XX століття. Майбутній подвижник народився в Уфі у 1886 році в родині купця. З дитинства відчувши духовне покликання, він обрав шлях служіння Богові. Свою освіту юнак здобув в Уфимському духовному училищі, згодом закінчив місцеву семінарію, а вищу богословську освіту отримав у престижній Казанській духовній академії. Доленосним у житті Івана Удалова став 1910 рік, коли він прийняв чернечий постриг під іменем Іоасаф. Невдовзі його висвятили на ієродиякона, а згодом — на ієромонаха. Молодий священнослужитель проявив себе як талановитий педагог та організатор: викладав у Житомирському училищі пастирства, працював помічником інспектора в Казанській духовній академії. Пізніше отець Іоасаф очолив Казанський Спасо-Преображенський місіонерський монастир та став головою ради Місіонерських курсів у сані ігумена. У 1915 році за ревне служіння він був возведений у сан архімандрита. У часи великих суспільних потрясінь, 12 липня 1920 року, архімандрита Іоасафа висвятили на єпископа Мамадишського, вікарія Казанської єпархії. Уже з 1922 року він обійняв посаду єпископа Чистопольського, вікарія тієї ж єпархії. Владика Іоасаф став непохитним оборонцем канонічного православ'я та запеклим противником так званого «оновленського руху». Він не лише відкрито виступав проти розкольників-оновленців, а й приймав покаяння від колишніх прихильників цього руху, наново освячуючи храми, які раніше належали їм. Смілива та принципова позиція архієрея викликала роздратування радянської влади. У листопаді 1923 року владиці заборонили проводити богослужіння, а невдовзі вперше заарештували на короткий термін. Навесні наступного року, 16 травня 1924 року, єпископа Іоасафа викликали до Москви, де знову заарештували та ув'язнили в Бутирській в'язниці. Лише 24 серпня його звільнили під підписку про невиїзд, після чого він проживав у Свято-Даниловому монастирі. Репресивна машина не зупинялася: у листопаді 1925 року владику заарештували в Москві разом із групою інших архієреїв. Їм інкримінували сфабриковану справу — пособництво та приховування «групи монархічних єпископів і мирян, які поставили собі за мету використання Церкви для нанесення явної шкоди диктатурі пролетаріату». Результатом став вирок — 3 роки заслання в Зирянський край. З 1926 по 1929 роки владика перебував у суворому засланні в Туруханську Єнісейської губернії, а наприкінці 1929 – 1931 роках відбував покарання в селищі Козьмодем’янськ Марійської автономної області. Влітку 1931 року єпископа Іоасафа знову заарештували за новою справою так званої «контрреволюційної релігійно-монархічної організації-центру „Істинно-Православна Церква“ (ІПЦ)». Попри тиск слідчих, владика своєї провини не визнав. Його засудили до 3 років позбавлення волі, які він відбував у трудовому таборі під містом Кемерово. Навіть у нелюдських умовах ув'язнення єпископ залишався вірним своїм переконанням, через що у 1933 році отримав нове звинувачення в організації «контрреволюційної церковно-монархічної групи» прямо в таборі. Термін покарання тоді збільшили ще на 2 роки. Вийшовши на волю у 1936 році, владика оселився в Казані. Позбавлений можливості офіційно служити, він проводив молебні та панахиди в цвинтарній церкві. Попри крайні злидні, єпископ Іоасаф виявляв неймовірне милосердя, відправляючи останні копійки та посилки ув'язненим і засланим священникам, підтримуючи їхній дух. Проте відносна свобода тривала недовго: у листопаді 1937 року його заарештували востаннє. Радянська влада звинуватила його в організації контрреволюційного церковного підпілля та винесла найсуворіший вирок. 2 грудня 1937 року єпископа Іоасафа розстріляли. Пам'ять про мученицький подвиг вірного пастиря залишилася в серцях вірян. 23 червня 2008 року постановою Священного Синоду Руської Православної Церкви єпископ Іоасаф був офіційно прилічений до лику новомучеників і сповідників.