Іоасаф, єпископ Бєлгородський

Святитель Іоасаф (у хрещенні — Іоаким) розпочав свій земний шлях 8 вересня 1705 року в місті Прилуки. Його духовне становлення розпочалося в стінах Київської духовної академії, куди хлопця віддали на навчання у 1712 році. Саме там він усвідомив своє справжнє покликання — присвятити життя служінню Богу. У 1725 році юнак таємно прийняв чернечий постриг у знаменитому Київському Межигірському монастирі, а вже у 1727 році був пострижений у мантію, отримавши церковне ім'я Іоасаф. Новий етап його служіння розпочався у 1734 році, коли Іоасафа призначили настоятелем Святопреображенського Мгарського монастиря. На цій посаді він проявив себе як дбайливий господар, спрямувавши всі зусилля на розбудову та благоустрій святої обителі. Завдяки відданій праці та духовному авторитету, у 1744 році його було возведено в сан архімандрита, а в 1748 році хіротонізовано на єпископа Белгородського. Очоливши архієрейський престол, владика Іоасаф став справжнім взірцем благочестя. Він невтомно опікувався відбудовою та належним станом храмів, розвитком освіти серед духовенства, а також суворим дотриманням церковних традицій і канонів. Земне життя великого праведника завершилося 10 грудня 1754 року. За численні духовні подвиги та молитовну допомогу вірянам, 4 вересня 1911 року відбулося його урочисте прославлення в лику святих.