Іраклій (Мотях), схимонах

Преподобний Іраклій, який у мирському житті отримав ім'я Іосиф, народився 1863 року на теренах Чернігівської губернії. Його духовне сходження розпочалося у 1882 році, коли юнак вступив до Свято-Троїцького Іссик-Кульського монастиря, заснованого зусиллями єпископа Олександра. Згодом, у 1905 році, він прийняв чернечий постриг із новим іменем — Іриней. Життя обителі кардинально змінилося у 1916 році під час кривавого киргизького повстання. Попри смертельну небезпеку, Іриней разом із кількома вірними братами відмовився залишати монастир, очікуючи на удар ворога. Трагедія сталася 11 серпня 1916 року: нападники жорстоко розправилися з монахами та дощенту розграбували святиню, забравши життя багатьох подвижників. Коли у 1919 році монастир остаточно закрили, отець Іриней обрав шлях аскетичного усамітнення у гірських ущелинах. Проте у 1921 році, після руйнування його скиту, він був змушений перебратися до селища Талгар. Там чернець власноруч звів скромну келію, де продовжував свої молитовні труди. Новий етап його служіння розпочався у 1928 році після зустрічі з Міроном Дубіним. Оселившись у його родині, праведник став духовним орієнтиром для багатьох вірян, які потайки приходили до нього за порадою, розрадою та молитовною підтримкою. Прийнявши велику схиму з ім'ям Іраклій, старець вів надзвичайно аскетичне життя у скромних умовах, невпинно молячись та ділячись глибоким духовним досвідом. Попри щиру шану від людей, схимонах Іраклій усе життя вважав своїм великим гріхом те, що колись уникнув мученицької смерті під час кривавого нападу на монастир у 1916 році. Його земний шлях завершився у 1937 році, саме на свято Вознесіння Господнього, після важкої хвороби. Попри суворі тогочасні гоніння на церкву, провести великого старця в останню путь зібралося безліч вірян.