Ісайя, єпископ Ростовський

Майбутній святитель Ісая народився в околицях Києва у благочестивій християнській родині, де змалечку ввібрав основи православної віри. Відкинувши світську марноту ще в юнацькі роки, він обрав шлях духовного служіння та прийняв чернечий постриг у славетному Києво-Печерському монастирі. Його чернече життя проходило у суворих постах, щирих молитвах, лагідності та братолюбстві. Духовні подвиги праведника не залишилися непоміченими: слава про його святе життя швидко ширилася, і в 1065 році преподобного Ісаю було зведено в сан ігумена монастиря святого Дмитра. Навіть ставши настоятелем, він не полишав смиренного способу життя, повсякчас долучаючись до спільних молитов із Печерськими старцями. Новий етап його місіонерського служіння розпочався у 1078 році, коли після упокоєння єпископа Леонтія святителя Ісаю висвятили на Ростовську єпископську кафедру. У ті часи місцеві племена все ще перебували у полоні язичницьких забобонів. Святитель самовіддано взявся за християнське просвітництво: він ревно проповідував Євангеліє, спопеляв ідолів та зміцнював у вірі новонавернених. За правління великого князя Володимира Мономаха у Ростові було зведено величний собор на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Єпископ Ісая прославився своєю безмежною милосердністю — він опікувався бідними та нужденними, а Господь наділив його даром чудотворення. У 1090 році, після тринадцяти років ревного архипастирського служіння, святитель мирно відійшов у вічність. У 1164 році було віднайдено нетлінні мощі святого Ісаї, що стало початком його глибокого народного шанування. Згодом, у 1474 році, святі мощі з великими почестями перенесли до нової гробниці, що ознаменувало офіційне загальноцерковне прославлення святителя. А в 1722 році святиню було перекладено у величну срібну раку, біля якої віряни й надалі знаходили зцілення та духовну підтримку.