Костянтин

Імператор Костянтин Великий був сином Констанція Хлора, який керував західною частиною Римської імперії (Галлією та Британією), і святої рівноапостольної Олени. За бажанням імператора Діоклетіана він у юних літах (18-річним) був узятий від батьків як заручник і жив при дворі в Нікомидії. Коли Діоклетіан зрікся престолу, Костянтин повернувся до Галлії і в 306 році (після смерті імператора Констанція) був проголошений імператором.

До прийняття християнства він був схильний завдяки своїй матері. Його батько, хоч і був язичником, проте покровительствував християнам, бачачи, що вони — вірні слуги та чесні громадяни. При дворі Діоклетіана в той час, коли він ще не переслідував Церкву, були християни на різних посадах, і Костянтин мав багато нагод упевнитися в їхній чесності та відданості обов'язку. Згодом він бачив жахи гонінь і надзвичайну твердість сповідників Христових, і це також схилило його на їхній бік. Згодом Костянтин сам зізнавався, що перебування при дворі Діоклетіана значною мірою сприяло його наверненню в християнство: «Я відсторонювався від правителів, що були дотепер, — казав він, — бо бачив дикість їхніх норовів».

За своїм характером діяльний, войовничий, доступний для всіх і щедрий, далекоглядний і проникливий, Костянтин являє риси світового генія, і не дарма був обраний Промислом Божим для здійснення найбільшого перевороту в імперії та в усьому світі.

Імператор Костянтин у своє царювання боровся особливо з трьома ворогами, і під час цієї боротьби поступово, але рішуче схилився до прийняття святої віри.

У 308 році він успішно вийшов із боротьби з імператором Максиміаном Геркулом і поспішив висловити свою подяку божеству багатими жертвами в храмі Аполлона. У цьому виявилася панівна риса в характері Костянтина: хоча він залишався ще язичником, але був людиною побожною і причину своїх успіхів відносив до допомоги звиш.

У 312 році виникла нова війна імператора Костянтина з кесарем Максенцієм, сином Максиміана. Під час цієї війни, незадовго до вирішальної битви, у полудневі години, коли сонце вже почало схилятися до заходу, Костянтин на власні очі побачив на небі сяючий хрест із написом: «Цим перемагай» (грецькою — НІКА). Вночі уві сні Господь з'явився йому з тим самим знаменням хреста і сказав, що цим знаменням він переможе ворога. Наступного дня за наказом Костянтина на всіх знаменах його війська були зроблені зображення святого хреста.

Здобувши перемогу над Максенцієм, Костянтин урочисто ввійшов до Риму і тут на площі наказав поставити свою статую з хрестом у правій руці та з написом: «Цим рятівним знаменням я врятував місто від ярма тирана». Після цієї перемоги імператор Костянтин разом зі своїм зятем Ліцинієм видав у Мілані перший маніфест, що дозволяв усім без страху приймати християнство. Другим маніфестом, підписаним ним же у 313 році, наказувалося повернути християнам місця богослужбових зібрань і все нерухоме майно, відібране під час гонінь.

Тим часом дружні стосунки імператорів Костянтина та Ліцинія поволі псувалися і перейшли у відкриту боротьбу. Ця боротьба мала вирішити долю християнства в Римській імперії, тому що Ліциній, підозрюючи східних християн у більшій прихильності до Костянтина, став спочатку утискати їх, а потім перейшов до відкритого гоніння, тоді як Костянтин явно покровительствував християнам. Обидва імператори готувалися до рішучої боротьби, кожен згідно зі своєю вірою. Оракули провіщали перемогу Ліцинію, а християни молилися за Костянтина. Бог дарував перемогу Костянтину в битві при Адріанополі (322 р.). Ліциній позбувся престолу і життя. Костянтин став єдиновладним правителем імперії, і християнство восторжествувало.

Імператор Костянтин усе своє життя присвятив благу Церкви і зробив стільки добра їй, що заслужив іменування рівноапостольного. З його часу державні установи, закони, військова служба почали орієнтуватися на вимоги, що містяться в християнстві.

Можна вказати такі заходи та дії імператора Костянтина на користь християнства, окрім згаданих едиктів, у порядку часу: він припинив язичницькі ігри (314 р.), звільнив духовенство від громадянських повинностей і церковні землі від загальних податків (313–315 рр.), скасував страту через розп'яття і видав суворий закон проти юдеїв, що повставали на Церкву (315 р.), дозволив звільняти рабів при церквах без особливих формальностей, які були дуже обтяжливими в цивільних судах (316 р.), заборонив приватним особам приносити жертви ідолам і звертатися до ворожінь у себе вдома, залишивши це правило тільки для суспільства (319 р.), повелів по всій імперії святкувати недільний день (321 р.), задля захисту християнських дів скасував колишні римські закони проти безшлюбності; надав Церкві право отримувати майно за заповітами, допустив християн до зайняття вищих державних посад, наказав будувати християнські храми і заборонив вносити в них, за звичаєм язичницьких капищ, імператорські статуї та зображення (325 р.).

Найбільше імператор Костянтин зустрічав опір у Римі, де сильна була язичницька партія. Ця протидія язичників виявилася особливо під час святкування Костянтином 20-річчя царювання і охолодила його до колишньої столиці держави. Зрештою він зовсім залишив Рим, заснував нову християнську столицю на берегах Босфору і запросив християнських єпископів урочисто освятити її, назвавши Константинополем. Замість язичницьких капищ у цій новій столиці імперії стали споруджувати християнські храми, а замість статуй язичницьких богів — священні зображення.

Імператор Костянтин із живою увагою ставився до хвилювань, які порушували в Церкві розкол донатистів і особливо єресь Арія, і всіляко намагався примирити розділених. Одна з найбільших заслуг Костянтина — скликання I Вселенського собору в місті Нікеї в 325 році.

Усією душею відданий Церкві, Костянтин, проте, за звичаєм того часу, до останніх днів життя відкладав прийняття хрещення. Коли ж відчув наближення смерті, то з благоговінням прийняв це велике таїнство і мирно спочив під час молитви 21 травня 337 року. Історія присвоїла йому ім'я Великого. Церква за великі заслуги іменує його рівноапостольним.