Костянтин

Св. благовірний князь Костянтин Ярославський був молодшим сином св. князя Феодора Смоленського, народженим в Орді від його шлюбу з ханською дочкою. Точних даних про його життя та князювання не збереглося; відомо лише, що він спочив раніше за свого батька. У 1463 році відбулося знайдення його нетлінних мощів, які разом із мощами його батька, св. Феодора, та брата, св. Давида, були виявлені в одній гробниці у Спасо-Преображенському монастирі Ярославля.

Святий благовірний князь Феодор Смоленський і Ярославський, на прізвисько Чорний, народився у грізну для Русі годину монгольської навали, близько 1237–1239 року, і був у Хрещенні названий на честь святого великомученика Феодора Стратилата, якого особливо шанували руські князі-воїни. Військовими подвигами судилося Богом прославитися на Руській землі і святому князю Феодору. У 1239 році, коли молитвами Пресвятої Богородиці святий воїн-мученик Меркурій (пам'ять 24 листопада) визволив Смоленськ від Батиєвого полону, отрока Феодора в місті не було: його відвезли і переховували на час війни у безпечному місці. Наступного, 1240 року, помер його батько, князь Ростислав, правнук благовірного князя Ростислава Смоленського і Київського († 1168; пам'ять 14 березня).

Старші брати, спадкоємці, поділили між собою землі батька свого, виділивши молодшому — отроку Феодору — маленький Можайськ. Тут минуло його дитинство, тут навчався він Священного Писання, церковної служби та військового мистецтва.

У 1260 році святий князь Феодор одружився з Марією Василівною, дочкою святого благовірного князя Василія Ярославського († 1249; пам'ять 3 липня), і став князем Ярославським. У них народився син Михаїл, але невдовзі святий Феодор овдовів. Він багато часу проводив у ратних трудах і походах, сина його виховувала теща, княгиня Ксенія.

У 1277 році об’єднані дружини руських князів, серед яких був святий Феодор, у союзі з татарськими військами брали участь у поході в Осетинську землю та у взятті «славного града їх Тетякова». Союзні війська здобули в цій війні повну перемогу. Річ у тім, що з часів святого Олександра Невського († 1263; пам'ять 23 листопада) хани Золотої Орди, бачачи незламну духовну і військову міць православної Русі, були змушені змінити своє ставлення до неї, почали залучати руських князів до союзу, звертатися до них за військовою допомогою. Руська Церква промислительно використовувала це зближення для християнської просвіти інородців. Вже у 1261 році стараннями святого Олександра Невского та митрополита Кирила III у Сараї, столиці Золотої Орди, була заснована єпархія Руської Православної Церкви. У 1276 році Константинопольський Собор під головуванням патріарха Іоанна Векка (1275–1282) відповідав на запитання руського Сарайського єпископа Феогноста про порядок Хрещення татар та прийняття до православ’я монофізитів і несторіан, що були серед них. У ці роки й опинився в Орді святий князь Феодор. Відзначившись ратними подвигами в осетинському поході, він викликав до себе особливу прихильність хана Менгу-Темира, який шанобливо ставився до Православної Церкви і видав перший ханський ярлик про церковну недоторканність митрополиту Кирилу. У літописі сказано: «А князя Феодора Ростиславича цар Менгу-Темир і цариця його вельми любили і на Русь його не хотіли пустити через мужність його і красу лиця його». Три роки пробув святий Феодор в Орді. Нарешті, «цар відпустив його з великою честю», і князь прибув до Ярославля. На той час дружина його, Марія, вже померла, у місті правила княгиня Ксенія з онуком Михаїлом. Ярославці не прийняли князя, що повернувся з Орди: «не прийняли його в град, але сказали йому: „Цей град княгині Ксенії, і є у нас князь Михаїле“».

Святий Феодор мусив повернутися в Орду. Цариця, дружина хана Менгу-Темира, «його любила вельми і хотіла за нього дочку свою віддати». Такий шлюб мав би для Русі велике значення. Хан довго не погоджувався на нього, вважаючи руських князів своїми «улусниками» (тобто васалами, підданими). Видати дочку за руського князя означало визнати за ним рівну гідність. І ще важливіше: це означало для хана визнати зверхність православ’я, бо перед вінчанням необхідно було, щоб татарська царівна прийняла Святе Хрещення. Хан пішов на це, надто важливим для нього був союз з Руссю: «і царівну повелів за князя Феодора віддати, і звелів її спершу охрестити, а православної віри не звелів осквернити». Так одружився святий Феодор на дочці могутнього хана, нареченій у Хрещенні Анною. «Цар же його вельми шанував і звелів йому сідати навпроти себе, збудував йому палац, дав князів і бояр на послугу».

Там, в Орді, і народилися у святого Феодора Чорного його сини — святий благовірний князь Давид († 1321) та святий благовірний князь Костянтин. Величезний вплив, який святий Феодор здобув в Орді, він використовував на славу Руської землі і Руської Церкви. Православ’я дедалі більше зміцнювалося серед татар, ординці засвоювали руські звичаї, норови і благочестя. Руські купці, зодчі, майстри несли руську культуру на береги Дону, Волги, Уралу і далі — аж до самої Монголії. Дотепер археологи знаходять православні ікони, хрести, лампади на всій території колишньої Золотої Орди, що ввійшла до складу Росії. Так починався великий місіонерський рух Руської Церкви на Схід, просвіта світлом євангельської істини всіх племен аж до Великого океану. Руські православні князі та їхні дружинники, беручи участь як союзники в монгольських походах, пізнавали та освоювали безкраї простори Азії, Сибіру та Далекого Сходу. У 1330 році, всього через тридцять років після смерті святого Феодора Чорного, китайський літопис напише про руські дружини в Пекіні.

Святий Феодор жив у Сараї до 1290 року, коли «прийшла йому звістка з Русі, з града Ярославля, що його син перший, князь Михаїл, преставився». Давши князю багаті дари і велику дружину, хан відпустив його на Русь. Знову ставши князем у Ярославлі, святий Феодор почав ревно дбати про зміцнення та благоустрій свого міста і князівства. Особливу любов виявляв він до обителі Преображення Господнього. Слава його гриміла по всій Русі, всі князі шукали з ним дружби і союзу. Але він понад усіх любив сина святого Олександра Невского, Андрія Олександровича, підтримував його в усіх починаннях, коли той був великим князем Володимирським, ходив з ним у походи, ділив радість перемог і гіркоту поразок. У 1296 році ледь не вибухнула кровопролитна братовбивча війна між двома групами князів: на одній стороні були святий Феодор і великий князь Андрій, на іншій — святий Михаїл Тверський († 1318; пам'ять 22 листопада) і святий Даниїл Московський († 1303; пам'ять 4 березня). Але кровопролиттю Божою допомогою вдалося запобігти. На Володимирському з’їзді князів (1296 р.) єпископ Володимирський Симеон і єпископ Сарайський Ізмаїл зуміли внести мир в обидві сторони. Сам факт участі у з’їзді святого князя Феодора і Сарайського владики Ізмаїла свідчить про те, що перший вжив усіх своїх дипломатичних обдарувань і впливу в Орді, щоб сприяти встановленню миру на Руській землі.

Не поривалися зв’язки святого Феодора Чорного і з його вітчизною — Смоленськом, хоча княжити йому там було непросто. Так, у 1297 році святий Феодор ходив походом до Смоленська відновити свої законні права на Смоленське князювання, захоплене його племінником. Але взяти місто і стати знову Смоленським князем йому цього разу не довелося.

Невдовзі після того походу святий князь-воїн занедужав. 18 вересня 1299 року угодник Божий звелів перенести його до Спасо-Преображенського монастиря і прийняв чернечий постриг.

Під час самого закінчення обряду святий Феодор попросив перервати священнодійство. За благословенням ігумена, на виконання волі вмираючого, князя винесли на монастирське подвір’я, куди зійшлося вже безліч ярославців. «І сповідався князь перед усім народом, чи згрішив перед ким або неприязнь тримав на кого. І хто перед ним згрішив і ворогував на нього — всіх благословив і простив, і в усьому вину на себе прийняв перед Богом і людьми». Лише після цього зважився смиренний воїн завершити свій незвичайний і багатотрудний життєвий шлях прийняттям Ангельського образу.

Усю ніч ігумен і братія молилися над святим князем. О другій годині ночі почали дзвонити до утрені. Напутствований Святими Тайнами Христовими, святий Феодор безмовно лежав на своєму іночеському ложі. Коли ж іноки почали третю «Славу» Псалтиря, він осянив себе хресним знаменням і передав душу Господу. Вигляд його в гробі був незвичайний: «Чудно було дивитися на блаженного, що лежав на одрі не як померлий, але як живий. Світилося лице його, сонячним променям подібне, чесними сивинами прикрашене, показуючи душевну його чистоту і незлобиве серце».

Після нього в Ярославлі правив його син — святий Давид († 1321). Другий із його молодших синів, святий Костянтин, вочевидь, спочив раніше. Церковне вшанування святого князя Феодора на Ярославській землі почалося невдовзі після його смерті. У 1322–1327 роках за благословенням і замовленням єпископа Ростовського Прохора, на спомин про святого Феодора, якого владика вельми шанував, було написано та прикрашено мініатюрами знамените Феодорівське Євангеліє. Єпископ Прохор був спершу ігуменом Спасо-Преображенського монастиря в Ярославлі. Ймовірно, він особисто знав святого князя, міг бути очевидцем його постриження і всенародного покаяння. Історики вважають, що найкращі мініатюри, вшиті в цей дорогоцінний рукопис, належали ранішому Євангелію, власником якого був сам святий Феодор Чорний і яке він привіз із собою в Ярославль як благословення з рідного Смоленська.

5 березня 1463 року було віднайдено в Ярославлі мощі святого князя Феодора та чад його, Давида і Костянтина. Літописець, очевидець події, записав під цим роком: «У граді Ярославлі в монастирі Святого Спаса лежали три князі великі, князь Феодор Ростиславич та діти його Давид і Костянтин, поверх землі лежали. Сам же великий князь Феодор великий був на зріст чоловік, ті у нього, сини Давид і Костянтин, під пахвами лежали, бо менші за нього зростом були. Лежали ж в одній труні». Ця риса фізичного вигляду святого князя так закарбувалася у сприйнятті очевидців та сучасників віднайдення його мощів, що запис про це увійшов до проложних житій князя Феодора та до іконописних підручників.

Житіє святого князя Феодора Чорного було написане невдовзі після віднайдення мощів ієромонахом Ярославського Спаського монастиря Антонієм за благословенням митрополита Московського і всієї Русі Филипа I. Інша редакція житія була написана Андрієм Юр’євим у Кирило-Білозерському монастирі. Третє, найбільш докладне житіє святого Феодора увійшло до «Книги степенної царського родоводу», складеної за царя Іоанна Грозного та митрополита Макарія. Руський народ склав про святого князя Феодора духовні пісні, які впродовж століть співали «калики перехожі». У них прославляються благочестя і правосуддя, милосердя і доброчинність святого, його турбота про будівництво та прикрашання храмів (див.: Митрополит Ярославський і Ростовський Іоанн (Вендланд). Князь Федір Чорний. — «Богословські праці», зб. XI, М., 1973, с. 55–77). Складність історичних доль, суворість епохи, незліченна безліч ворогів — не особистих, але ворогів Росії і Церкви, — тільки яскравіше підкреслюють для нас велич подвигу святих будівничих Росії.

Як зорі преясні, що від юності засяяли, освітили ви серця вірних перенесенням чесних мощів ваших, у плоті бо як Ангели на землі показалися, пощенням насаджені були, як дерева при водах стриманості, напоєні струменями сліз ваших, і скверну омили. Через це стали ви оселями Божого Духа, Феодоре, і Давиде, і Костянтине, моліть Христа Бога спастися душам нашим.

З юності вашої любові Христовій приліпившись, святі, старанно закон і заповіді Його зберегли, звідки і чудесними даруваннями збагатившись, зцілення виточуєте Феодоре, Давиде і Костянтине, з вірою вас шануючим, моліть Христа Бога спастися душам нашим.

Як апостолам співпричасники і лікарі предобрі, служителі богоприємні, до пам’яті вашої божественної притікаючим, святі богомудрі, достоблаженні, благочестиві князі, новоявлені чудотворці Феодоре і Давиде, і Костянтине, зійшовшись з любов’ю, пам’ять вашу світло святкуємо в піснях і співах, радіючи Христа славимо, що таку благодать дарував вам зцілень, градові вашому Ярославлю велике утвердження.

Ті, що від юності до любові Христової приліпилися старанно, святі, закони і заповіді Його зберігаючи, звідки і чудесними даруваннями збагатилися, зцілення виточуєте тим, хто з вірою вас шанує, тому моліть Христа Бога спастися душам нашим.

Змалечку явилися святі, Богомудрий Феодоре і блаженний Давиде з Костянтином славним, Божественні сосуди, обрані Богом. Нині ж виточуєте нам багато зцілень від чесних мощів ваших, всі єресі потопляючи, і спасаючи повсякчас град свій, і всіх вірних зберігаючи неушкоджено від видимих і невидимих ворогів. Тому з вірою молимо вас, святі: моліть Христа Бога в мирі зберегтися нам і спасти душі наші.

Явилося велике сонце Христової Церкви, просвічуючи вченням і світлістю, всечесний, як черпаком золотим з Криниці невичерпної чудес почерпнув ти, від Джерела невичерпного, всеблаженний Феодоре, і нині про всіх молишся, щоб отримати нам гріхів прощення.

Виявилися ви світильники пресвітлі, у плоті як Ангели, і як дерева життя райські, пощенням, чуванням і вірою вирощувані, процвіли ви молитвами вашими, Небесної благодаті сподобившись, лікарі ж міцні явилися, зціляєте недугуючих душ, з вірою прибігаючих до раки мощів ваших, чудотворці славні, Феодоре, Давиде і Костянтине. Моліть Христа Бога гріхів прощення дарувати вірою і любов’ю шануючим пам’ять вашу.

Богомудро переселилися ви, святі, у град, повсякчас чеснотами квітучий, у житті цьому приносячи Богові плоди благі, преподобний Феодоре і блаженний Давиде з Костянтином славним, і з’явилися, як багатоквітучі райські дерева життя, і як преясні зорі, що у світі сяють благодаттю, у чеснотах виправивши життя своє, і через це отримали ви життя вічне на Небесах. Тому вдячно вам взиваємо: радуйтеся, всесвітні світильники і градові нашому Ярославлю велике утвердження.

Як світильники і лікарі преславні явилися, вірних осяюючи світлістю чудес ваших, у плоті бо на землі благовгодили Богові, Який у святих прославляється, Його ж безупинно моліть про всіх нас.

У житті є тільки два шляхи — шлях добра і шлях зла, і кожен обирає один із них.

1605 рік. Руський престол зайняв Лжедмитрій I (Дмитрій Іванович).

1606 рік. Коронація в Успенському соборі Московського Кремля Василія IV Івановича Шуйського.

1859 — освячення Ісаакіївського собору в Санкт-Петербурзі.

Як слід ставитися до тих, хто грішить.

Роздуми на кожен день місяця.