Кирило

Преподобний Кирило народився у благочестивих батьків у місті Галичі. Ще будучи отроком, він прагнув до чернечого життя. Таємно залишивши батьківський дім, він вирушив до обителі преподобного Корнилія (у Вологодському Комельському лісі), про яку йому часто розповідали батьки. На шляху до цієї обителі Кирило зустрів якогось старця, який, дізнавшись про мету його подорожі, благословив його намір іти до св. Корнилія, а потім став невидимим.

Преподобний Корнилій вельми прихильно прийняв Кирила і постриг його в ченці. Молодий чернець ревно почав проходити чернече житіє.

Тим часом батьки Кирила вже втратили будь-яку надію знайти його і навіть почали вважати його померлим, але ось вони від одного комельського ченця дізналися про місцеперебування свого сина. Тоді батько Кирила вирушив до обителі св. Корнилія, але тут у суворому постникові він не впізнав свого сина, а коли згодом упізнав у ньому Кирила, то і сам постригся в ченці під іменем Варсонофія. Мати Кирила перед смертю також прийняла чернечий чин.

Після смерті батька Кирило, роздавши жебракам залишений ним маєток, вирушив на північ, у глушину лісів, щоб тут вести цілковито усамітнене життя. Суворо минало життя преподобного в цих пустелях, де їжею йому могли служити тільки трава та кора дерев. Звідси приходив він іноді на поклоніння святим місцям у новгородські та псковські краї. Оскільки тіло його почало поступово слабшати в подвигах, то він молив Господа, щоб Він указав йому місце постійного перебування. Гаряча молитва подвижника була почута, і, підкоряючись небесній вказівці, св. Кирило вирушив до Білоозера. Тут з однієї гори він побачив Нове озеро і на ньому Красний острів. Ангел, що з'явився подвижникові уві сні, дав йому вказівку, що тут Бог обирає йому місце перебування. Прокинувшись від сну, Кирило твердо вирішив заснувати на Красному острові Божу обитель, для якої мети незабаром придбав у місцевих селян вказаний острів; потім спорудив тут келію і дві церкви. Тоді ж він був поставлений у сан священика.

Кирило ревно подвизався на новому місці в молитві й пості, перетерплюючи багато скорбот від бісів і злих людей. Особливо ж докучали подвижникові місцеві рибалки. Турбували його обитель також і грабіжники, що у великій кількості блукали тоді лісами й дорогами Русі. Але і на цих знедолених світу цього діяла моральна висота св. подвижника. Одного разу, коли вони припливли до Красного острова, преподобний звернувся до них із грізним викриттям. Хижаки, улякані цим, благали святого пробачити їх. Іншим разом злодії зняли дзвін із церкви і хотіли вже переправитися на інший берег, але заблукали. Кирило, який зустрів їх, викрив їхню жадібність і вказав, що навіть «зароблена скибка краща за вкрадений коровай», що «злодій не буває багатим, а буває горбатим». Потім, нагодувавши їх, відпустив із миром. Це так подіяло на лиходіїв, що вони більше зовсім не порушували спокою нової обителі.

Життя св. Кирила в обителі було в усьому прикладом і взірцем для інших братів. Він відмовляв собі в усіх благах життя, ходив босий, іноді навіть у найлютіші морози, сам рубав дрова і копав землю. За таке своє праведне життя Кирило був сподобився від Бога особливої благодаті св. Духа і дару зцілень. Одного разу учень преподобного Діонісій бачив, що з ним служить літургію диякон, який потім раптом зник. Преподобний заборонив йому розповідати про це чудесне явлення. Близько того ж часу за молитвами його зцілився від тяжкої хвороби один князь, який у подяку за це звелів видавати для обителі преподобного щороку 40 мір жита, а також у достатній кількості олії та солі. Перед кончиною своєю преп. Кирило з великою прозорливістю передрік ті лиха, які належало випробувати Російській землі. «Будуть, — говорив він, — на землі біди великі і заколот між людьми; але, — додав він, — царство наше буде умиротворене і влаштоване Богом». Преставився св. подвижник у мирі 4 лютого 1532 року.

Незабаром після цього відкрилися знамення особливої близькості його до Господа. Так, коли один чернець на ім'я Киріак занедужав, то преп. Кирило в сонному видінні з'явився йому і, осяявши його хресним знаменням, зцілив від хвороби. Потім він зцілив іншого ченця на ім'я Макарія. Це зцілення особливо вражаюче і заслуговує на надзвичайну увагу всіх віруючих. Макарій був покараний Богом за свій норовливий поганий характер тим, що не міг ні їсти, ні спати. Коли його привели до гробу преподобного, то він у корчах упав на землю. Тоді ченці, що його привели, поклали його на самий гроб преподобного — і хворий одразу ж пробудився цілком здоровим. Багато й інших зцілень сталося за молитвами до преп. Кирила, неустанного молільника нашого перед Богом.

Мощі цього праведника були знайдені нетлінними при закладенні в його обителі нового храму, який за обітницею будувався боярином Морозовим, що отримав за молитвами до св. подвижника спасіння від багатьох бід.