Лаврентій

Блаженний Лаврентій, Христа ради юродивий, Калузький, відкриває давній родинний синодик (помянник) боярського роду Хитрових, що зберігався в Перемишльському Лютиковому монастирі Калузької єпархії. Це, як і інші непрямі свідчення, вказує на те, що блаженний Лаврентій походив зі старовинного роду.

У 1505 році Калуга, що розташована за 190 км на південний захід від Москви, стала самостійним князівством, за заповітом Іоанна III (1462–1505) переданим як уділ його синові Симеону (1505–1518).

У домі цього калузького князя час від часу жив блаженний Лаврентій. Головне чудо святого також пов’язане з іменем Симеона Іоанновича. Про життя самого князя літопис каже так: «У літо 6995 (1487) місяця березня 21 дня, о 7-й годині дня, народився великому князю Івану Васильовичу син Симеон». А через 25 років він, уже Калузький правитель, «захотів бігти в Литву від брата свого великого князя Василія Іоанновича всієї Русі, і великий князь, дізнавшись про те, послав до нього і наказав йому бути в себе, і хотів на нього опалу свою накласти; князь же Семен Іванович за свою провину почав бити чолом государю великому князю, і великий князь пожалував його за клопотанням Симона, митрополита всієї Русі, і братії своєї, і владик, і провини йому віддав; а людей його, бояр і дітей боярських, усіх перемінив».

Через два роки Симеон Іоаннович уже брав участь у здійсненому великим князем поході за повернення від поляків Смоленська: «1514 р. Того ж літа, червня 8, великий князь Василій Іоаннович всієї Русі пішов з Москви в третій похід до граду Смоленська, а з ним братія його князь Юрій та князь Семен Івановичі; (...) та й Смоленськ взяв».

Те, що брати помирилися остаточно, підтверджує наступний запис літописця: «1518. Тієї ж весни, травня, великий князь Василій Іоаннович, государ всієї Русі, був у своїй вотчині на Волоці на Ламському, а з ним братія його менша, князь Семен Іванович та князь Андрій Іванович, на своїй потісі».

Але це була остання звістка про Калузького князя. Помер він 26 червня 1518 року.

У пізніших свідченнях князь Симеон постає як добрий, турботливий правитель, що сподобився благотворити святій людині і, своєю чергою, отримати від неї чудесну допомогу собі та всьому місту. Калузький літопис зазначає: «У 1512 р. напали на місто агаряни (кримські татари); проти них вийшов князь (Симеон) із громадянами, а праведний Лаврентій, який був у його домі, раптово крикнув гучним голосом: «Дайте мені гостру сокиру, пси напали на князя Симеона, треба оборонити його від псів»; і, схопивши (сокиру), пішов. І коли князь Симеон бився з насада (судна) на Оці, а агаряни у великій кількості оточили князя, раптово з’явився на насаді праведний Лаврентій, зміцнюючи його і все військо словами: «Не бійтеся». Тієї ж години князь переміг агарян і прогнав їх; а праведний Лаврентій знову з’явився в княжому домі і, юродствуючи, шумів: «Оборонив князя від псів». Князь, повернувшись із битви, розповів, як явився праведник і його допомогою переможені вороги, що напали на Калугу».

Із сокирою, насадженою на довге топорище, зображують святого Лаврентія і на давніх іконах. Ходив узимку і влітку босий, у сорочці та в овечому кожусі. У домі в князя він жив лише певний час, а більше — там, де згодом було засновано монастир його імені. Тут, за пів версти від міста його часу (нині — городище на лівому березі р. Яченки), на вершині гори, вкритій густим лісом, стояв усамітнений храм Різдва Христового; поблизу храму була хижа блаженного Лаврентія. Вночі виходив він із неї на паперть храму і звершував молитви, а для слухання Богослужіння прокопаний був у нього від хижі в землі хід, і праведний Лаврентій ходив до церкви, приховуючи від людей свої молитви. Подвигами самозречення він настільки піднісся в дусі, що ще за життя прославився чудом захисту Калуги. У рукописних святцях сказано: «Святий праведний Лаврентій, іже Христа ради юродивий, чудотворець, преставися в літо 7023 (1515 р.) місяця серпня в десятий день». На місці подвигів його, ймовірно, князем Симеоном, улаштовано монастир. Мощі праведного Лаврентія спочивали під спудом біля лівого кліроса. У 1565 році Іоанн Грозний у жалуваній грамоті монастирю писав: «Монастир Різдва Христового, де лежить Лаврентій, Христа ради юродивий». З цього видно, що у XVI столітті вже шанували пам’ять праведного Лаврентія. У монастирі зберігалося Євангеліє 1686 року з підписом: «Царівна Татіана Михайлівна пожалувала в обитель преподобного Лаврентія чудотворця». Благочестива сестра царя Олексія Михайловича відома також тим, що була прихильницею реформ Святішого Патріарха Никона (+ 1681). У монастирі було 3 церкви, дзвіниця, настоятельські та братські келії, а навколо монастиря — кам’яна стіна з вежами.

Опис посмертних чудес праведного Лаврентія відомий за списком, складеним в обителі за ігумена Каріона (ігумен-настоятель з 1697, архімандрит з 1708; + 1722). Ієромонах Каріон Істомін був старанним помічником Патріарха Адріана.

Перше з чудес стосується 1621 року. Це — зцілення паралізованого боярина Льва Андрійовича Кологривова. Він не володів ні руками, ні ногами, ні язиком. Його принесли і поклали біля гробу святого Лаврентія. Під час співу молебня, коли читали Євангеліє, розслаблений заговорив, підняв праву руку і став накладати нею на себе хресне знамення; потім встав, підійшов до гробниці і приклався до неї. По закінченні молебня він уже вільно говорив і став цілком здоровим, як раніше.

1 червня 1622 року праведний Лаврентій зцілив біснуватого жителя Калуги Стефана. Одного разу рідні вели Стефана в обитель помолитися праведному Лаврентію, але біснуватий, якого страхали злі духи у вигляді лютих звірів, що намагалися розтерзати його, опирався. Поблизу церкви Богоявлення Господнього раптово з’явився Стефану Христа ради юродивий Лаврентій, відігнав від нього злих демонів і звелів іти в монастир Різдва Христового, до свого гробу. Стражденний виконав повеління угодника Божого, прийшов, приклався до гробу і по закінченні молебня повернувся в дім свій здоровим.

У 1632 році біля гробниці блаженного Лаврентія отримав зцілення інший біснуватий. Він був так сильно мучений бісом, що під час свого триденного перебування в монастирі настрахав усіх ченців. Але на 4-й день, за Богослужінням, під час співу Херувимської пісні, страждалець отримав досконале позбавлення від бісівського томління.

За молитвами блаженного Лаврентія Калузького звершувалися зцілення очних хвороб.

Численними були зцілення і від інших недуг, що іменувалися в той час однією загальною назвою — лихоманка.

Калузький чудотворець був помічником і в ратній справі. Святий, який захищав Калугу за життя, і після блаженної кончини посилав щедру допомогу руському воїнству та позбавляв державу від ворогів, що приходили підкорити Калугу і знаходили тут загибель.

Під час наполеонівської навали заступництво блаженного Лаврентія за рідну землю проявилося особливо яскраво. Калузькі місця стали «межею наступу і початком відступу та загибелі ворога», — як написано на Малоярославецькому пам’ятнику на честь бою 12 жовтня 1812 року.

Коли після битви під Малоярославцем 12 жовтня 1812 року розпочався відступ неприятеля, то калужани побачили в цьому милосердя Боже, заступництво Божої Матері в чудотворному Її Калузькому образі та допомогу святого покровителя міста — блаженного Лаврентія. Святіший Синод указом від 17 червня 1813 року задовольнив прохання громадян про залишення образу блаженного Лаврентія в соборі і постановив звершувати з ним щорічний хресний хід навколо Калуги на згадку про чудесне заступництво 12 жовтня 1812 року.

Відомо, що під час Вітчизняної війни 1812 року було зібрано Калузьке ополчення з 15 000 осіб. Єпископ Калузький Євлампій (Введенський) після молебня привів усіх до присяги і сказав їм слово, пройняте глибокою надією на допомогу Божу. Окропивши ополченців святою водою, він вручив начальнику ополчення генерал-лейтенанту Шепелєву знамено-хоругву, на якій з одного боку був образ Калузької Богоматері, а з іншого — святого праведного Лаврентія. Ополчення, до якого входили і місцеві семінаристи, пройшло під цією хоругвою всю війну. І після переможного повернення військ із закордонного походу вона була поміщена в калузькому кафедральному соборі в 1814 році.

Крім 10 серпня, дня преставлення блаженного Лаврентія, пам’ять святого вшановувалася ще й 8 липня, ймовірно, на згадку про перше в Калузі чудесне зцілення, яке отримав боярин Л. А. Кологривов у 1721 році.