Лаврентій
(Проскура), Чернігівський прп.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Схіархімандрит Лаврентій (у миру Лука Євсейович Проскура) народився 1868 року в селі Карильське Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Батько й мати були глибоко релігійними людьми і дітей виховували у вірі в Бога. Лука навчався в початковій земській школі, був дуже здібним. У 13 років він закінчив школу і був залишений помічником учителя. З дитячих років Лука регулярно ходив до церкви, мав чудовий слух, співав у церковному хорі. Якось у Коропі він познайомився з дивовижною людиною — колишнім регентом імператорського хору, уродженцем цих місць, який одразу оцінив здібності юнака і став навчати його регентського мистецтва. Тут же він опанував гру на скрипці. Близько року провів Лука в Коропі. Після повернення додому він стає регентом свого сільського хору.
Сім'я жила бідно. Лука навчається шиттю і своєю працею починає заробляти, щоб допомагати родині. До 17 років він став чудовим кравцем, тож замовників у нього було завжди багато. У цей час померла мати, і Лука вирішив піти в монастир. Але старший брат Варфоломій наполіг, щоб він не покидав сім'ю. Важко було Луці відхилити свій твердий намір, але він смирився. Зі своїм другом юності Симеоном Лука ходив пішки до Києва до о. Іони, щоб він благословив отримати духовну освіту. Але о. Іона сказав їм: «Ваша семінарія при вас» — і не благословив. Разом же із Симеоном Лука їздив на Афон. Після наполегливих прохань Симеон був прийнятий до числа братії Афонського монастиря. А Луці один з афонських старців сказав: «Їдь до Росії, ти там потрібен будеш». Так він і вчинив, повернувся додому.
Незабаром молодого талановитого регента запросили керувати хором Рихлівського Миколаївського монастиря. Спів у Рихлівському монастирі почав приваблювати не лише тих, хто молився, часто регенти з інших місць спеціально приїжджали послухати хор, який набув чималої популярності. Єпископ Чернігівський Антоній (Соколов), об'їжджаючи єпархію, відвідав Рихлівський монастир і залишився дуже задоволений співом. Після приїзду до Чернігова владика надіслав настоятелю припис направити регента Луку Євсейовича до Чернігівського Троїцького архієрейського дому для керування хором. Так, приблизно 1905 року, Лука переїхав до Чернігова, де минуло все його подальше життя.
У 1912 році, на 45-му році життя, Лука був пострижений у чернецтво з ім'ям Лаврентій. Через два роки він був висвячений на ієродиякона, а в 1916 році — на ієромонаха. У 1928 році, за визначенням екзарха України митрополита Михайла, зведений у сан архімандрита. У 1923 році в Києві о. Лаврентій був таємно пострижений у схиму лаврським схіігуменом Гавриїлом. До самого закриття монастиря в першій половині 20-х років о. Лаврентій незмінно був регентом хору, уставником і завідував монастирським книгосховищем.
Поступово зростав і духовний авторитет о. Лаврентія. Він був суворим послідовником Православного віросповідання. До нього прагнули і прості люди, і чернігівська інтелігенція. Приїжджі швидко дізнавалися, що в Троїцькому монастирі є духівник високого життя, і раді були до нього потрапити. Його любовість, дар розсудливості, дар прозорливості приваблювали не тільки мирян, а й багатьох духовних осіб, чернігівські єпископи вельми цінували його судження.
Коли закрили монастир, отець Лаврентій оселився в маленькому вбогому будиночку. Богослужіння звершував у невеликому Іллінському храмі. Так минуло 20 років. Настав час, коли закрили і цей храм. Позбавлений можливості в храмі прославляти Бога піснеспівами, о. Лаврентій, проте, ніколи не залишав належного правила церковної молитви. Дбайливо зберігав він богослужбові книги і велику нотну бібліотеку. І коли його запитували: «Хіба ноти ще знадобляться?» — незмінно відповідав: «Звісно, будемо ще читати і співати».
Під час Великої Вітчизняної війни, у період окупації Чернігова, було дозволено відкрити Троїцьку обитель. На заклик старця зібралися послушниці, просто віруючі люди, і стали до відновлення обителі. Люди працювали самовіддано, і вже в день Архістратига Михаїла, 21 листопада 1941 року, відбулося перше богослужіння у Феодосіївській церкві, розташованій під Троїцьким собором. А в 1942 році був освячений і головний престол Троїцького собору. На хори піднявся чудовий старець, і величний храм огласився струнким співом. Зазвичай регенти диригують, стоячи обличчям до хористів і, отже, спиною до іконостаса, якщо хори влаштовані в західній частині храму. Але о. Лаврентій завжди був звернений обличчям до вівтаря, а співаки розташовувалися симетрично півколом по обидва боки, він був у центрі.
Моральна чистота, духовна висота, невичерпна любов до людей викликали незвичайну прихильність до нього в кожному, хто хоч раз у житті удостоївся бачити його. Любов батюшки була особлива, не знала пристрасті, не зважала на чини чи душевні якості. Він любив усіх і виявляв це почуття привітністю, увагою, порадою. О. Лаврентій був великим психологом, він знав духовний світ людини в усіх його проявах і найтонших відтінках. Усі від нього йшли зігріті християнською любов'ю, підбадьорені, з повним спокоєм душі. Не поодинокими були випадки, коли о. Лаврентій відвертав біду, рятував людей від смерті.
Що вражало в дарі о. Лаврентія? Чітка, певна відповідь на всі сумніви та питання. І коли одного разу близька до нього людина наважилася запитати: «Батюшко, звідки ви знаєте, що потрібно відповісти кожному, хто звертається до Вас, і завжди це буває правильне рішення?» — Він відповів: «На думку кладе Бог, і відповідь у сказаному відразу».
Помер схіархімандрит Лаврентій 19 (6) січня 1950 року. Чин поховання очолював єпископ Яків. За рішенням владики місцем упокою було визначено усипальницю під Троїцьким собором, де лежать сім архієреїв. До закриття монастиря (у вересні 1962 року) у храмі регулярно відбувалися панахиди за померлим. Чернігівські архієреї вважали за свій обов'язок і честь помолитися біля могилки великого старця. Після ліквідації монастиря доступ до усипальниці було закрито. Минуло 26 років. Настав час, коли знову прочани мають можливість вклонитися могилі о. Лаврентія.
Лаврентий (Проскура), Черниговский прп.: Преподобный Лаврентий Черниговский
Прп. Лаврентий Черниговский
9/22 августа 1993 года Освященным Архиерейским Собором Украинской Православной Церкви Московского Патриархата схиархимандрит Лаврентий Черниговский (Проскура Лука Евсеевич, 1868 -1950) был причислен к лику святых в чине преподобного. Церковь прославила давно уже всенародно чтимого святого, праведность которого Господь еще при жизни запечатлел благодатными дарами исцелений телесных и душевных недугов по молитвенному предстательству, предвидения, смирения и любви. Чудотворные и цельбоносные мощи угодника Божия Лаврентия пребывают ныне в Троицком соборе города Чернигова.
Схиархимандрит Лаврентий (в миру Лука Евсеевич Проскура) родился в 1868 году в селе Карыльское Кролевецкого уезда Черниговской губернии. Отец и мать были глубоко религиозные люди и детей воспитывали в вере в Бога. Лука учился в начальной земской школе, был очень способным. В 13 лет он окончил школу и был оставлен помощником учителя. С детских лет Лука регулярно ходил в церковь, имел прекрасный слух, пел в церковном хоре. Однажды быв в Коропе, он познакомился с удивительным человеком - бывшим регентом императорского хора, уроженцем этих мест, который сразу оценил способности юноши и стал обучать его регентскому искусству. Здесь же он освоил игру на скрипке. Около года провел Лука в Коропе. По возвращении домой он становится регентом своего сельского хора.
Семья жила бедно. Лука обучается шитью и своим трудом начинает зарабатывать, чтобы помогать семье. К 17 годам он стал прекрасным портным, так что заказчиков у него было всегда много. В это время умерла мать, и Лука решил уйти в монастырь. Но старший брат Варфоломей настоял, чтобы он не покидал семью. Тяжело было Луке отклонить свое твердое намерение, но он смирился. Со своим другом юности Симеоном Лука ходил пешком в Киев к о. Ионе, чтобы он благословил получить духовное образование. Но о. Иона сказал им: "Ваша семинария при вас" - и не благословил. Вместе же с Симеоном Лука ездил на Афон. После настойчивых просьб Симеон был принят в число братии Афонского монастыря. А Луке один из афонских старцев сказал :"Езжай в Россию, ты там нужен будешь". Так он и поступил, вернулся домой.
Вскоре молодого талантливого регента пригласили управлять хором Рыхловского Никольского монастыря. Пение в Рыхловском монастыре стало привлекать не только молящихся, зачастую регенты из других мест специально приезжали послушать хор, который приобрел немалую известность. Епископ Черниговский Антоний (Соколов), объезжая епархию, посетил Рыхловский монастырь и остался очень доволен пением. По приезде в Чернигов владыка послал настоятелю предписание направить регента Луку Евсеевича в Черниговский Троицкий архиерейский дом для управления хором. Так, приблизительно в 1905 году Лука переехал в Чернигов, где прошла вся его последующая жизнь.
В 1912 году, на 45-м году жизни, Лука был пострижен в монашество с именем Лаврентий. Через два года он был рукоположен в иеродиакона, а в 1916 году - в иеромонаха. В 1928 году по определению экзарха Украины митрополита Михаила возведен в сан архимандрита. В 1923 году в Киеве о. Лаврентий был тайно пострижен в схиму лаврским схиигуменом Гавриилом. До самого закрытия монастыря в первой половине 20-х годов о. Лаврентий неизменно был регентом хора, уставщиком и ведал монастырским книгохранилищем.
Постепенно возрастал и духовный авторитет о. Лаврентия. Он был строгим последователем Православного вероисповедания. К нему стремились и простые люди, и черниговская интеллигенция. Приезжие быстро узнавали, что в Троицком монастыре есть духовник высокой жизни, и рады были к нему попасть. Его любвеобилие, дар рассудительности, дар прозрения привлекали не только мирян, но и многих духовных лиц, черниговские епископы весьма дорожили его суждением.
Когда закрыли монастырь, отец Лаврентий поселился в маленьком убогом домике. Богослужения совершал в небольшом Ильининском храме. Так прошло 20 лет. Настало время, когда закрыли и этот храм. Лишенный возможности в храме прославлять Бога песнопением, о. Лаврентий, тем не менее, никогда не оставлял положенного правила церковной молитвы. Бережно сохранял он богослужебные книги и обширную нотную библиотеку. И когда его спрашивали: "Разве ноты еще понадобятся?" - неизменно отвечал: "Конечно, будем еще читать и петь".
Во время Великой Отечественной войны, в период оккупации Чернигова, было разрешено открыть Троицкую обитель. По зову старца собрались послушницы, просто верующие люди, и приступили к восстановлению обители. Люди трудились самоотверженно и уже в день Архистратига Михаила 21 ноября 1941 года состоялось первое богослужение в церкви Феодосия, расположенной под Троицким собором. А в 1942 году был освящен и главный престол Троицкого собора. На хоры поднялся дивный старец, и величественный храм огласился стройным пением. Обычно регенты дирижируют, стоя лицом к хористам и, значит, спиной к иконостасу, если хоры устроены в западной части храма. Но о. Лаврентий всегда обращен был лицом к алтарю, а певчие располагались симметрично полукругом по обе стороны, он же был в центре.
Нравственная чистота, духовная высота, неистощимая любовь к людям вызывали необыкновенное расположение к нему в каждом, кто хоть раз в жизни удостоился видеть его. Любовь батюшки была особенная, не знавшая пристрастия, не взиравшая на лица, на душевные качества. Он любил всех и проявлял это чувство приветливостью, вниманием, советом. О. Лаврентий был большим психологом, он знал духовный мир человека во всех его проявлениях и в самых тончайших оттенках. Все от него уходили согретые христианской любовью, ободренные, с полным спокойствием на душе. Не единичны были случаи, когда о. Лаврентий предотвращал беду, спасал людей от смерти.
Что поражало в даре о. Лаврентия? Четкий, определенный ответ на все сомнения и вопросы. И когда однажды близкий к нему человек осмелился спросить: "Батюшка, откуда вы знаете, что нужно ответить каждому обращающемуся к Вам, и всегда это бывает правильное решение?" Он ответил: "На мысль полагает Бог, и ответ в сказанном сразу".
Скончался схиаpхимандpит Лаврентий 19(6) января 1950 года. Чин погребения возглавлял епископ Иаков. По решению владыки местом упокоения была определена усыпальница под Троицким собором, где покоятся семь архиереев. До закрытия монастыря (в сентябре 1962 года) в храме регулярно совершались панихиды по почившему. Черниговские архиереи считали своим долгом и честью помолиться у могилки великого старца. После ликвидации монастыря доступ в усыпальницу был закрыт. Прошло 26 лет. Настало время, когда вновь богомольцы имеют возможность поклониться могиле о. Лаврентия.