Макарій

Народився преподобний Макарій, ігумен Троїцького Калязинського монастиря, у 1402 році, в селі Гридцині (Грибковому, нині Кожино), поблизу Кашина, у боголюбній сім’ї, що суворо шанувала заповіді Господні. Батьки, боярин Василь Ананійович Кожа, який прославився своїми воїнськими подвигами при великому князеві Василії Васильовичі II Темному, та дружина його Ірина (пам'ять їхня вшановується місцево), змалечку виховували Матвія (ім’я у миру) у вірі та богошануванні. Отрок любив проводити час за читанням духовних книг, і все прочитане глибоко западало в його серце. Він не захоплювався іграми і в душі своїй безперестанно підносив дорогі серцю молитви, псалми та духовні піснеспіви, роздумуючи при цьому, як послужити Богу.

Коли почав входити у зрілий вік, став Матвій помишляти про віддалення від суєтного мирського життя; батьки його, однак, не бажали, щоб він прийняв чернецтво, і наводили біблійні приклади житія новозавітних святих, які спаслися у миру. Слухняний син, не бажаючи засмучувати рідних і виявляючи покору, погодився на шлюб і незабаром одружився з дівицею Оленою Яхонтовою. Молоде подружжя пообіцяло одне одному: якщо хтось із них помре, той, хто овдовів, прийме чернецтво. Через рік після весілля Матвій втратив батька і матір, а ще через два — упокоїлася Олена; і двадцятип’ятирічний Матвій залишив тимчасове, шукаючи вічного, і вступив до Миколаївського Клобукова монастиря, що знаходився неподалік, де прийняв постриг з іменем Макарій.

З ревністю виконував він усі монастирські послухи, смиренням і лагідністю перевершуючи всіх, і подвиги молодого інока викликали подив братії. Через деякий час, обтяжуючись велелюддям обителі, преподобний з благословення ігумена віддалився у пустелю. Він обрав місце в лісі, що лежало за 18 верст від Кашина, неподалік від Волги, між двох невеликих озер. Тут він збудував собі келію, і ніхто не заважав його подвигу усамітненої молитви, лише дикі звірі приходили і лащилися до нього, і він ділив з ними їжу. Дізнавшись про самітника, почали сходитися іноки до преподобного Макарія, бажаючи молитися разом із преподобним у його келії. Він смиренно приймав їх і наставляв у правилах чернечого житія. Так усамітнена лісова хаща перетворилася на монастир, де ігуменом був обраний преподобний Макарій.

Земля, на якій жила братія, належала бояринові Івану Колязі, який від часу оселення там преподобного Макарія з неприязню дивився на інока. Коли ж була влаштована церква і кількість пустинників збільшилася, Коляга злякався, що до обителі може відійти частина його землі; і так це його гнітило, що він задумав навіть убивство преподобного... Але Божа кара не забарилася: смерть спіткала родину Коляги, а сам він тяжко захворів. Перебуваючи в нещасті, боярин, що будував недобрі плани, покаявся у своєму гріху і, висповідавши його Макарію, був прощений.

Незабаром Коляга під впливом проповіді преподобного вступив до Макарієвого монастиря, подарувавши йому всі свої землі. Відтоді, заради смирення, сам Макарій називав обитель Калязинською (нині м. Калязин Тверської губ.). Досить швидко вона набула широкої популярності, бо учні преподобного Макарія, наслідуючи приклад свого духовного отця і наставника, вдосконалювалися в чернечому подвизі і дотримувалися суворої аскези. Безліч людей — і знатних, і простолюдинів — просили преподобного прийняти їх до числа братії. І варто сказати, що ще за життя преподобного Макарія з обителі Калязинської вийшли преподобний Єфрем Перекомський (пам’ять 16 травня) та преподобний Паїсій Угличський (пам’ять 6 червня).

Чудодійною була молитва преподобного Макарія, який отримав за життя свого від Бога дар зцілення недужих і стражденних. Так, він звільнив від хвороби певного розслабленого Захарію із села Кесова Гора, напоумивши його з любов’ю: «Чадо! Преблагий Бог не хоче смерті грішника, а життя і навернення до спасіння, і якими відає долями, приводить його до спасіння через покаяння. Тебе спіткало Боже відвідання і, якщо покаєшся і залишиш колишні звичаї, Бог пошле тобі зцілення; якщо ж ні, то постраждаєш і більше цього». Грішник, який приніс покаяння, зцілився, а після того став священиком у своєму селі і все життя пам’ятав настанови преподобного Макарія.

Іншого разу преподобний вилікував мученого бісами боярського сина Василія Рясіна. Після молитви преподобний Макарій осінив його хресним знаменням, і той очистився. Зраділий дарованою милістю Божою, він обрав чернечий шлях.

Нагородив Господь духоносного старця також і даром прозорливості. Одного разу вкрали монастирських волів. Раптово злодії були вражені сліпотою і, довго блукаючи в околицях, знову опинилися біля воріт обителі. Преподобний Макарій оглядав у той час господарство і, ніби не знаючи, у чому справа, запитав, побачивши їх, чому вони тут, та ще й з волами. Викрадачі зізналися в усьому і покаялися. Преподобний відпустив їм гріх і, зціливши, наказав надалі не зазіхати на чуже.

Незадовго перед своєю кончиною преподобний Макарій занедужав. Деякий час він безмовствував, а в передчутті відходу, покликавши братію, благословив і поцілував кожного та попрощався: «Віддаю вас Господу Богу! Перебувайте завжди в трудах, пості, чуванні та безперестанній молитві; бережіть чистоту душевну і тілесну, не віддавайте злом за зло чи досадою за досаду. Розумійте, братія: якщо я маю сміливість до Бога, то після мого відходу ця обитель не зубожіє, а розшириться».

Преставився ігумен Калязинський 17 березня 1483 року глибоким старцем, на 82-му році життя, і був похований поблизу збудованої ним дерев’яної церкви. Над могилою його була споруджена і прикрашена образами дерев’яна каплиця. Коли храм став старий, жертводавці вирішили оновити його, збудувавши на тому місці кам’яну церкву. Під час копання ровів для її основи було віднайдено труну преподобного. Від його нетлінних мощів виходило пахощі, сивина старця була чистою, і навіть ризи не змінилися. Сталося це 26 травня 1521 року.

Безліч зцілень розслаблених, біснуватих, тих, хто страждав на кістковий біль, сліпоту, хворобу ніг, відбувалося біля мощів святого. Це приваблювало в обитель безліч паломників. До 1547 року преподобного Макарія вшановували місцево. Чудотворення і народна любов сприяли тому, що на Московському Соборі 1547 року він був зарахований до лику святих Божих угодників і пам’ять його було постановлено святкувати по всій Росії. До Калязина до преподобного ходили пішки прості люди, їздили царі: у 1553 році обитель відвідав цар Іоанн Васильович Грозний, у 1599-му — Борис Годунов із дружиною та дітьми прибув випросити у преподобного Макарія благословення на вступ доньки Ксенії у шлюб. Тоді царствені богомольці влаштували срібну раку, куди були перекладені чесні мощі святого.