Максим
Сповідник прп.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Преподобний Максим Сповідник народився у Константинополі близько 580 року і виховувався у благочестивій християнській родині. У юності він здобув різнобічну освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, був начитаним у давніх авторів і досконало володів богословською діалектикою. Коли преподобний Максим вступив на державну службу, знання та сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія (611–641). Але придворне життя обтяжувало його, і він віддалився до Хрисопольської обителі (на протилежному березі Босфору — нині Скутарі), де прийняв чернечий постриг. Своїм смиренномудрієм він незабаром здобув любов братії і був обраний ігуменом монастиря, але й у цьому сані, за своєю надзвичайною скромністю, він, за власними його словами, «залишався простим ченцем». У 633 році на прохання одного богослова, майбутнього святителя Єрусалимського Патріарха Софронія (пам’ять 11 березня), преподобний Максим залишив обитель і виїхав до Олександрії.
Святий Софроній став відомим на той час як непримиренний противник монофелітської єресі. Після того, як IV Вселенський Собор (451 р.) засудив монофізитів, що сповідували одну (Божественну) природу в Господі Ісусі Христі, єретиками-монофелітами було впроваджено поняття єдиної Божественної волі та єдиного (Божественного) діяння, що призводило до визнання відкинутого монофізитського лжевчення. Монофелітство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті. Єресь, підсилювана національною ворожнечею, стала серйозною загрозою церковній єдності Сходу. Боротьба Православ’я з єресями особливо ускладнилася тим, що до 630 року три патріарші престоли на Православному Сході виявилися зайнятими монофізитами: Константинопольський — Сергієм, Антіохійський — Афанасієм, Олександрійський — Кіром.
Шлях преподобного Максима з Константинополя до Олександрії пролягав через Крит, де й розпочалася його проповідницька діяльність. Там він зіткнувся з єпископатом, що дотримувався єретичних поглядів Севера і Несторія. В Олександрії та її околицях преподобний провів близько 6 років. У 638 році імператор Іраклій разом із патріархом Сергієм, прагнучи зменшити віросповідні розбіжності, видав указ, так званий «Ектесис» — «Виклад віри», який остаточно наказував сповідувати вчення про одну волю при двох природах Спасителя. Захищаючи Православ’я, преподобний Максим звертався до людей різних звань і станів, і бесіди ці мали успіх. «Не тільки клір і всі єпископи, а й народ, і всі мирські начальники відчували в собі якесь непереборне тяжіння до нього», — свідчить його житіє.
Наприкінці 638 року помер патріарх Сергій, а в 641 році — імператор Іраклій. Імператорський престол посів жорстокий і грубий Констанс II (642–668), відвертий прихильник монофелітів. Посилилися нападки єретиків на Православ’я. Преподобний Максим пішов до Карфагена і проповідував у ньому та околицях ще 5 років. Коли туди прибув наступник патріарха Сергія патріарх Пірр, який залишив Константинополь через придворні інтриги і був за переконаннями монофелітом, між ним і преподобним Максимом у червні 645 року відбувся відкритий диспут, на якому Пірр всенародно визнав свої помилки і забажав навіть вручити папі Теодору письмове зречення від них. Преподобний Максим разом із Пірром вирушили до Риму, де папа Теодор прийняв покаяння колишнього патріарха і відновив його в сані.
У 647 році преподобний Максим повернувся до Африки. Там на соборах єпископів монофелітство засуджувалося як єресь. У 648 р. замість «Ектесиса» вийшов новий указ, складений за дорученням Констанса константинопольським патріархом Павлом — «Типос» — «Зразок віри», який забороняв будь-які міркування як про одну волю, так і про дві волі при визнанні двох природ Господа Ісуса Христа. Тоді преподобний Максим звернувся до Римського папи Мартина I (649–654), що змінив папу Теодора, з проханням винести питання про монофелітство на соборне обговорення всієї Церкви. У жовтні 649 року був зібраний Латеранський Собор, на якому були присутні 150 західних єпископів і 37 представників Православного Сходу, серед яких перебував і преподобний Максим Сповідник. Собор засудив монофелітство, а його захисники — Константинопольські патріархи Сергій, Павло і Пірр — були піддані анафемі.
Коли Констанс II отримав визначення Собору, він наказав схопити і папу Мартина, і преподобного Максима. Цей наказ було виконано через п'ять років, у 654 році. Преподобного Максима звинуватили у зраді батьківщини та ув'язнили. У 656 році він був засланий до Фракії, а потім знову привезений до Константинопольської в'язниці. Преподобного разом із двома його учнями піддали найжорстокішим тортурам: кожному відрізали язик і відсікли праву руку. Потім їх заслали до Колхіди. Але тут Господь явив невимовне диво: всі вони здобули здатність говорити та писати. Преподобний Максим передбачив свою смерть (+ 13 серпня 662 року). У грецьких прологах 13 серпня вказується перенесення його мощей до Константинополя; воно могло бути присвячене кончині преподобного. Можливо, встановлення пам'яті на 21 січня пов'язане з тим, що 13 серпня святкується віддання свята Преображення Господнього. Над могилою преподобного Максима ночами спалахували три чудесно явлені світильники і відбувалося безліч зцілень. Преподобний Максим Сповідник залишив Церкві велику богословську спадщину. Його екзегетичні праці містять пояснення важких місць зі Святого Письма, тлумачення молитви Господньої та 59-го псалма, схолії до творів священномученика Діонісія Ареопагіта (+ 96; пам'ять 3 жовтня) і святителя Григорія Богослова (+ 389, пам'ять 25 січня). До екзегетики належить також пояснення Богослужіння, під назвою «Містагогія» («Вступ до таїнства»).
До догматичних праць преподобного належать: виклад його диспуту з Пірром, кілька трактатів та листи до різних осіб. У них міститься виклад Православного вчення про Божественну сутність та іпостасі, про Боговтілення та про обоження людської природи.
«Ніщо в обоженні не є твором природи, — писав преподобний Максим у листі до свого друга Фаласія, — бо природа не може зрозуміти Бога. Єдино лише милість Божа має здатність дарувати обоження істотам... Людина (образ Божий) в обоженні уподібнюється Богу, вона радіє достатку того, що радіє достатку всього, у ньому і тому, що Бог діє в ній» (лист 22). Преподобному Максиму належать антропологічні праці. Він розглядає природу душі та її свідомо-особисте існування після смерті людини. Серед моральних творів особливо важливі «Глави про любов». Преподобний Максим написав також три гімни у найкращих традиціях церковної гімнографії, які ведуть початок від святителя Григорія Богослова.
Богослов'я преподобного Максима Сповідника, засноване на духовному досвідченому знанні великих отців-пустельників, що використовує мистецтво діалектики, вироблене дохристиянською філософією, було продовжене і розвинене у працях преподобного Симеона Нового Богослова (+ 1021; пам'ять 12 березня) та святого Григорія Палами (+ 1359; пам'ять 14 листопада).
Максим Исповедник прп.: Преподобный Максим Исповедник
Преподобный Максим Исповедник
Преподобный Максим Исповедник родился в Константинополе около 580 года и вырос в благочестивой христианской семье. В юности он получил разностороннее образование: изучил философию, грамматику, риторику, был начитан в древних авторах и в совершенстве владел Богословской диалектикой. Когда преподобный Максим поступил на государственную службу, знания и добросовестность позволили ему стать первым секретарем императора Ираклия (611 - 641). Но придворная жизнь тяготила его, и он удалился в Хрисопольскую обитель (на противоположном берегу Босфора - ныне Скутари), где принял иноческий постриг. Своим смиренномудрием он вскоре приобрел любовь братии и был избран игуменом монастыря, но и в этом сане, по своей необыкновенной скромности, он, по собственным его словам, "оставался простым монахом". В 633 году по просьбе одного богослова, будущего святителя Иерусалимского Патриарха Софрония (память 11 марта), преподобный Максим оставил обитель и уехал в Александрию.
Святой Софроний стал известен к тому времени как непримиримый противник монофелитской ереси. После того, как IV Вселенский Собор (451 г.) осудил монофизитов, исповедовавших одну (Божественную) природу в Господе Иисусе Христе, еретиками-монофелитами было введено понятие единой Божественной воли и единого (Божественного) действования, что приводило к признанию отвергнутого монофизитского лжеучения. Монофелитство нашло многочисленных сторонников в Армении, Сирии, Египте. Ересь, усиливаемая национальной враждой, стала серьезной угрозой церковному единству Востока. Борьба Православия с ересями особенно осложнилась тем, что к 630 году три патриарших престола на Православном Востоке оказались занятыми монофизитами: Константинопольский - Сергием. Антиохийский - Афанасием, Александрийский - Киром.
Путь преподобного Максима из Константинополя в Александрию лежал через Крит, где и началась его проповедническая деятельность. Там он столкнулся с епископатом, придерживавшимся еретических взглядов Севера и Нестория. В Александрии и ее окрестностях преподобный провел около 6 лет. В 638 году император Ираклий вместе с патриархом Сергием, стремясь уменьшить вероисповедные разногласия, издал указ, так называемый "Экфесис" - "Изложение веры", который окончательно повелевал исповедовать учение об одной воле при двух природах Спасителя. Защищая Православие, преподобный Максим обращался к людям различных званий и сословий, и беседы эти имели успех. "Не только клир и все епископы, но и народ, и все мирские начальники ощущали в себе какое-то неодолимое влечение к нему", - свидетельствует его житие.
В конце 638 года умер патриарх Сергий, а в 641 году - император Ираклий. Императорский престол занял жестокий и грубый Констанс II (642 - 668), откровенный сторонник монофелитов. Усилились нападки еретиков на Православие. Преподобный Максим ушел в Карфаген и проповедовал в нем и окрестностях еще 5 лет. Когда туда прибыл преемник патриарха Сергия патриарх Пирр, покинувший Константинополь из-за придворных интриг, по убеждениям монофелит, между ним и преподобным Максимом в июне 645 года произошел открытый диспут, на котором Пирр всенародно признал свои заблуждения и пожелал даже вручить папе Феодору письменное отречение от них. Преподобный Максим вместе с Пирром отправились в Рим, где папа Феодор принял покаяние бывшего патриарха и восстановил его в сане.
В 647 году преподобный Максим вернулся в Африку. Там на соборах епископов монофелитство осуждалось как ересь. В 648 г. вместо "Экфесиса" вышел новый указ, составленный, по поручению Константина, константинопольским патриархом Павлом - "Типос" - "Образец веры", который запрещал всякие рассуждения равно как об одной воле, так и о двух волях при признании двух природ Господа Иисуса Христа. Тогда преподобный Максим обратился к сменившему папу Феодора Римскому папе Мартину I (649 - 654) с просьбой вынести вопрос о монофелитстве на соборное обсуждение всей Церкви. В октябре 649 года был собран Латеранский Собор, на котором присутствовало 150 западных епископов и 37 представителей Православного Востока, среди которых находился и преподобный Максим Исповедник. Собор осудил монофелитство, а его защитники. Константинопольские патриархи Сергий, Павел и Пирр, были преданы анафеме.
Когда Констанс II получил определение Собора, он приказал схватить и папу Мартина, и преподобного Максима. Этот приказ был выполнен через пять лет, в 654 году. Преподобного Максима обвинили в измене отечеству и заключили в тюрьму. В 656 году он был сослан во Фракию, а затем снова привезен в Константинопольскую тюрьму. Преподобного вместе с двумя его учениками подвергли жесточайшим пыткам: каждому отрезали язык и усекли правую руку. Затем их сослали в Колхиду. Но тут Господь явил неизреченное чудо: все они обрели способность говорить и писать. Преподобный Максим предсказал свою кончину (+ 13 августа 662 года). В греческих прологах 13 августа указывается перенесение его мощей в Константинополь; оно могло быть приурочено к кончине преподобного. Возможно, что установление памяти на 21 января связано с тем, что 13 августа празднуется отдание праздника Преображения Господня. Над могилой преподобного Максима ночами возжигались три чудесно явленных светильника и совершалось множество исцелений. Преподобный Максим Исповедник оставил Церкви большое Богословское наследие. Его экзегетические труды содержат объяснения трудных мест из Священного Писания, толкования молитвы Господней и 59-го псалма, схолии к сочинениям священномученика Дионисия Ареопагита (+ 96; память 3 октября) и святителя Григория Богослова (+ 389, память 25 января). К экзегетике относится также объяснение Богослужения, озаглавленное "Мистагогия" ("Введение о таинстве").
К догматическим трудам преподобного относятся: изложение его диспута с Пирром, несколько трактатов и письма к разным лицам. В них содержится изложение Православного учения о Божественной сущности и ипостаси, о Боговоплощении и об обожении человеческой природы.
"Ничто в обожении не есть произведение природы, - писал преподобный Максим в письме к своему другу Фалассию, - ибо природа не может понять Бога. Единственно лишь милость Божья обладает способностью давать обожение существам... Человек (образ Божий) в обожении уподобляется Богу, он радуется изобилию всего, что принадлежит ему по природе, потому что благодать Духа торжествует в нем и потому что Бог действует в нем" (письмо 22). Преподобному Максиму принадлежат и антропологические труды. Он рассматривает природу души и ее сознательно-личное существование после смерти человека. Среди нравственных сочинений особенно важны "Главы о любви". Преподобный Максим написал также три гимна в лучших традициях церковной гимнографии, ведущих начало от святителя Григория Богослова.
Богословие преподобного Максима Исповедника, основанное на духовном опытном знании великих отцов-пустынников, использующее искусство диалектики, выработанное дохристианской философией, было продолжено и развито в трудах преподобного Симеона Нового Богослова (+ 1021; память 12 марта) и святителя Григория Паламы (+ ок. 1360; память 14 ноября).