Марк

Підвігався наприкінці XI і на початку ХII ст. у Києво-Печерській обителі. Чистий по серцю і простий життя, він займався копанням печер і могил. За цю важку працю преподобний не брав нічого, хіба хтось сам давав йому що-небудь та й це він роздавав жебракам. Упокорюючи плоть свою постом, чуванням і молитвою, для повного умертвіння її він поклав на стегна свої важкі вериги і утримувався навіть у вживанні води: коли святого мучила спрага, він пив води лише стільки, скільки вміщалося в його мідному хресті, який він завжди носив із собою. Богові завгодно були невпинні труди і подвиги преподобного Марка, і він сподобився такої чудової сили, що навіть мерці слухали його голоси. Сталося так, що для померлого брата не було викопано місце для поховання. Тоді, на прохання преподобного Марка, померлий брат ожив і знову спочив наступного дня, коли місце для поховання було готове. Іншим разом преподобний Марк, сильно втомившись, викопав вузьку й незручну могилу, куди й поклали померлого брата. Через незручність могили неможливо було ні поправити одяг на померлому, ні навіть розлити на нього ялин. Тоді преподобний Марк, зі смиренністю просячи у всіх прощення, наказав мерцеві самому полити на себе олію. І мертвий, підвівшись трохи, простягнув руку, взяв масло, вилив його хрестоподібно на груди та на обличчя своє і, віддавши посудину, ліг і знову спочив вічним сном.

Пробачивши годину своєї кончини, преподобний Марк зі світом відійшов до Господа і був похований у Ближніх (Антонієвих) печерах.