Миколай Голишев, пресвітер

Священномученик Микола Власович Голишев народився 1882 року в селі Губіно Бронницького повіту Московської губернії в селянській родині. У 1903 році, переїхавши до Єгор’євська, він влаштувався на роботу на фабрику конторщиком, пізніше працював помічником бухгалтера в міській управі, а згодом — завідувачем кошторисно-касового підрозділу фінансового відділу. Микола Власович був музично обдарованою людиною, самостійно навчився музичної грамоти та гри на скрипці. Від природи він мав дуже гарний голос і співав на кліросі Єгор’євського Успенського собору. У 1920 році його висвятили на диякона в Успенському соборі, а в 1929 році — у сан священика в Микільському храмі села Ніколо-Крутини. У 1931 році отця Миколу вперше заарештували. Його звинувачували в організації групи, яка нібито під його впливом боролася проти заходів, що проводилися радянською владою в селі. На думку органів НКВС, він проводив молебні у своїй парафії, що призвело до масового відтоку селян із колгоспу. Батюшку ув’язнили в Московській Бутирській в’язниці. На допиті отець Миколай сказав: «З політикою радянської влади, яка є безбожною, я не погоджуюся, але молюся за те, щоб Бог просвітив її. Щодо радянської влади я є її противником. У висунутому мені звинуваченні винним себе не визнаю і заявляю: жодної агітації проти колгоспного руху я не вів, жодних провокаційних чуток я не поширював». Священика засудили до 5 років заслання до Сибіру. У таборі отець Миколай сильно підірвав своє здоров’я. Відбувши покарання, отець Миколай знову повернувся до Ніколо-Крутинів і продовжував служіння в рідному храмі. Він був особливо благочестивий. Вдома він довго молився на колінах із піднятими руками. Любив церковну службу і часто відправляв її на самоті. Нерідко дружина дорікала отцю Миколі: «Навіщо служити, якщо в храмі нікого немає?» «Служити Богу — мій святий обов’язок», — говорив він. Наприкінці 1930-х років Нікольський храм зазнавав розбійних нападів з боку місцевих безбожників. Священику доводилося самому чергувати вночі й часто ставати свідком цих безчинств. Намагаючись притягнути цих людей до відповідальності, він накликав на себе немилість, оскільки ті діяли за потурання місцевої влади. Наприкінці 1937 року знайшлися лжесвідки, які заявили, що священик Микола Голишев нібито мав контрреволюційні настрої і під прикриттям релігії вів таємну боротьбу з радянською владою. Грунтуючись на показаннях цих наклепників, влада 19 січня 1937 року заарештувала отця Миколу й ув’язнила в Єгор’євській в’язниці. На допитах він заперечував звинувачення в контрреволюційній діяльності. У своїй прощальній записці дружині та дітям сповідник виявив істинно християнську смиренність. У ній є такі слова: «Не згадуйте мене злом, бо ми страждаємо за мої гріхи, а не за ті звинувачення, які мені висувають». Трійка НКВС засудила отця Миколу до розстрілу. 17 лютого 1938 року він прийняв мученицьку смерть на полігоні Бутово під Москвою і похований там же у спільній могилі. Зарахований до лику святих новомучеників і сповідників Російських 12 березня 2002 року постановою Священного Синоду Російської Православної Церкви.