Неділя святих отців І Вселенського собору

У 7-му неділю після Пасхи, між Вознесінням і Трійцею, Церква Христова згадує й прославляє святих і богоносних отців Першого Вселенського Собору.

Він відбувся у 325 р. у місті Нікеї за імператора Костянтина Великого. Цей Собор було скликано проти лжевчення олександрійського священика Арія, який відкидав Божество і предвічне народження другого Лиця Св. Тройці, Сина Божого, від Бога Отця, і вчив, що Син Божий є тільки вище творіння. У Соборі брало участь 318 єпископів, серед яких були відомі церковні діячи: св. Миколай Чудотворець, св. Яків, єпископ Низибійський, св. Спиридон Триміфунтський, св. Афанасій Великий, який був у той час ще в сані диякона, та інші апологети християнства.

Рівноапостольний імператор Костянтин був присутній на засіданнях Собору. У своїй промові, виголошеній у відповідь на привітання єпископа Євсевія Кесарійського, він сказав: «Бог допоміг мені скинути нечестиву владу гонителів, але незрівнянно прикрі для мене будь-якої війни, будь-якої кровопролитної битви і незрівнянно гіршого внутрішня міжусобна боротьба в Церкві Божій».

Святі отці, що сповідували на Соборі догмат про єдиносущність Сина Божого, якраз і знали Істинного Бога і тому не могли відректися від свого знання заради збереження в Церкві якоїсь видимості миру. А саме цього вимагав від християн рівноапостольний цар Костянтин, бо спочатку не розібрався в суті подій. Він хотів церковного миру, не розуміючи, що істина не може примиритися з брехнею, бо перестане бути істиною.

Собор засудив і відкинув єресь Арія й утвердив неспростовну істину – догмат: Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця перше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не сотворений, і єдиносущний з Богом Отцем. Щоб усі православні християни могли точно знати істинне вчення віри, воно було ясно і коротко викладено у перших семи членах Символу віри.

Стосовно Арія, то зневажуваний усіма, він не знав, що вдіяти, і вдався до хитрощів. Знаючи поблажливість імператора Костянтина, він став просити, щоб той повелів знову прийняти його в Церкву. Жалісливий імператор погодився виконати його прохання, тим більше що Арій на запитання імператора: «Чи так ти віруєш, як ухвалили отці на Нікейському соборі?» – удавано відповів: «Так, вірую». Говорячи це, єретик бив себе в груди, де під одежею висіла хартія з його лживим вченням. Й гадки не маючи про такий обман, імператор велів святителеві Олександру, єпископу Олександрійському, прийняти Арія в спілкування із Церквою. Добре знаючи затятість свого колишнього пресвітера, святитель Олександр не вірив Арію, але й не міг ослухатися царя. Розмірковуючи, як йому правильно вчинити, єпископ звернувся тоді зі щирою молитвою до Господа Бога, щоб Він, Правосудний, не попустив лютому ворогу вторгнутися в Церкву, але вчасно відкрив усім нечестя єретика.

Господь почув молитву святителя й усім явно показав, що Арій недостойний спілкування із Церквою. Настав день, у який потрібно було прийняти єретика в Церкву. Оточений своїми однодумцями, Арій з торжеством мав вступити в церкву й із цілуванням Іудиним приступити до святого причастя. Але дорогою в храм він раптом відчув страшну внутрішню хворість, від якої все черево його розпалося й випали нутрощі, так що він одразу припинив своє життя.

На цьому ж Соборі було встановлено святкувати Пасху (Великдень) у перший недільний день після першого весняного повного місяця, визначено було також священикам бути одруженими, а також встановлено багато інших церковних правил.