Нікодим Албанський

Святий Никодим жив на межі XVII–XVIII століть. Він народився в селі неподалік від Кориці в Північному Епірі (нині Корча в Албанії) й походив із благочестивої родини.

Никодим служив кравцем у місті Бераті (на захід від Кориці). Коли померла його третя дружина, він попросив у одного турка дозволу одружитися четвертим шлюбом на його юній служниці, християнці. Той поставив умовою, щоб Никодим прийняв іслам. І він, засліплений похіттю, прилюдно відрікся від віри батьків і змусив дружину та дітей, народжених у цьому шлюбі, наслідувати його приклад. Лише один із його синів став винятком — християнам вдалося таємно переправити його на Афон.

Згодом благодать Божа пробудила сплячу совість Никодима. З жахом усвідомивши тяжкість свого гріха, він вирішив піти за сином на Святу Гору. Роздавши все своє майно, він прибув на Афон і відразу пішов сповідатися, а потім усамітнився в скит святої Анни, живучи під духовним керівництвом досвідченого старця з Вознесенського монастиря. Після прийняття постригу його покаяння стало настільки глибоким, що протягом трьох років він дотримувався дуже суворого посту, щодня гірко оплакував своє падіння й молив Бога про прощення.

Однієї ночі йому явилася Матір Божа, тримаючи в руці кришталеву посудину. Вона сказала, що всі його гріхи прощені, і водночас надихнула на нову битву, щоб він удостоївся благодаті мучеництва. Перед тим як залишити Никодима, Богородиця дала йому випити гірке питво з кришталевої посудини.

Духовний отець святого підтвердив істинність видіння й благословив його на подвиг мучеництва. Никодим не захотів покинути Святу Гору, не відвідавши святого Акакія Кавсокалівіта (пам’ять 12 квітня). Коли він упав до ніг великого старця, той підняв його й назвав по імені, хоча ніколи не бачив раніше, а потім став на молитву. Інші монахи, присутні при цьому, бачили, як небесне світло зійшло на святого Акакія й лице його засяяло від нетварного світла. Потім, звернувшись до Никодима, він прошепотів йому кілька слів на вухо. Тоді світло зійшло на Никодима й перетворилося в ньому на своєрідний екстаз божественної любові, що спонукав святого до гучного покаянного плачу. Оскільки він благав Акакія дати йому благословення й укріпити на мученицький подвиг, старець вручив Никодиму свій посох, обіцяючи, що той дарує йому мужність безбоязно стати перед пашею.

Зміцнений молитвою святого Акакія й явленням Христа, Який показав йому заздалегідь усі майбутні випробування, Никодим пішки повернувся до Берата. При цьому в дорозі він не споживав жодної їжі. Біля його майстерні турки відразу впізнали Никодима й відвели до паші. Той намагався повернути святого в іслам, але марно. Тоді він наказав кинути християнина в рів, розташований нижче палацу. Охоронюваний Божою благодаттю, Никодим не зазнав жодної шкоди від цього падіння. Він знову постав перед враженим чиновником, який передав його в руки катів. Святого катували три доби, а потім привели на те місце, яке Господь відкрив йому у видінні. Там він був обезголовлений 11 липня 1722 року.