Никодим

Преподобний Никодим Кожеозерський (Хоз’юзький), у миру Микита, народився в селі Іванівка Ростовського повіту в селянській родині. Ще замолоду, працюючи з батьком у полі, він почув слова: «Никодиме! Никодиме!», що провіщали йому майбутнє чернецтво.

Після смерті батьків він опанував ковальське ремесло в Ярославлі і прийшов до Москви. Микита вів вельми скромне життя, вдовольнявся малим, віддаючи надлишок свого заробітку злиденним. У вільний час він старанно відвідував храми та чернечі обителі.

Приятель, з яким працював Микита, мав лиху дружину. Вона задумала отруїти чоловіка і підсипала в їжу отруту. Чоловік помер, а Микита, що обідав із ним, отримав тяжку хворобу шлунка і довго страждав від цієї недуги. Одного разу йому з’явився блаженний Василій і дав випити з посудини. Відтоді хвороба залишила Микиту.

Якось, проходячи Кулішками, Микита зупинився біля хатини юродивого Ілії, який, побачивши його, закричав: «Хоз’юзький пустельник прийшов!» Ці слова дуже вразили Микиту, і він прийняв їх як покликання до чернечого життя: продавши майно, він прийшов до архімандрита Чудового монастиря Пафнутія і попросив прийняти його до числа братії.

У монастирі він прийняв постриг з іменем Никодим. Одинадцять років преподобний був прикладом для братії монастиря у смиренні, послусі, нестяжанні та братолюбстві. У 1602 році архімандрит Пафнутій був поставлений митрополитом Сарським і взяв із собою преподобного Никодима. Але угодник Божий прагнув життя усамітненого і подвижницького. Через рік преподобний Никодим, з благословення архіпастиря, вирушив на північ і вступив спочатку до спільножитної Кожеозерської обителі, в якій прожив півтора року.

Прагнення безмовності привело його на річку Хоз’югу, за 5 верст від Кожеозерського монастиря. Там він поставив собі в лісовій хащі невелику келію і прожив у ній усамітнено 35 років, наслідуючи преподобного Павла Фівейського. У повній тиші, далеко від світу, святий звершував суворе молитовне правило за світ. Він ділився з братією обителі рибою, яку любив ловити на вудку. Дикі олені безбоязно ходили і годувалися біля пустельника. Ніч преподобний Никодим проводив у молитві і лише зрідка дозволяв собі дрімати сидячи. 

Полум’яна молитва та уповання на допомогу Божу не раз рятували преподобного від бід. Так, одного разу загорілася його келія, але він не залишив її. Взявши ікону Божої Матері, святий почав молитися Богу; несподівано пішов дощ, і вогонь згас. Іншого разу святий Никодим позбувся молитвою від повені. Коли збудована преподобним келія прийшла в таку старість, що загрожувала завалитися, іноки Кожеозерської обителі поставили старцеві нову келію. Поруч із нею преподобний Никодим власними руками викопав могилу і часто спускався в неї для молитви. Одного разу він молився в могилі всю святу Чотиридесятницю. Суворими подвигами він досяг високих духовних обдарувань, стяжав дар сліз і безперервної молитви. Бог нагородив його благодатною прозорливістю та силою зцілення хвороб.

Одного разу святому Никодиму з’явилися два світлоносні мужі: святитель Алексій, митрополит Московський, і преподобний Діонісій, архімандрит Свято-Троїцького Сергієвого монастиря. Вони сповістили преподобному про час його відходу до Господа, який і звершився через 40 днів, 3 липня 1640 року. Мощі преподобного Никодима спочивали під спудом у Богоявленському храмі Кожеозерської обителі. Житіє святого написав його учень ієромонах Яків. Біля гробу преподобного Никодима і в пустелі, на місці келії святого, де пізніше було встановлено хрест, хворі отримували зцілення. Іноча мантія і посох святого також отримали цілющу силу. Преподобний Никодим багатьом з’являвся у сновидіннях, особливо подорожнім, що заблукали, і мореплавцям, спрямовуючи їх на вірний шлях і рятуючи від смерті.